Подіумна дискусія в дистанційному форматі “Зарубіжна література в сучасному освітньому процесі”


Модератор

Ірина Кузьменчук, методист НМЦ гуманітарної освіти та виховання Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка

Нормативні документи:

  1. Концепція «Нової української школи» (проект)
  2. Обговорення проекту концепції «Нової української школи»
  3. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти (Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392)
  4. Методичні рекомендації щодо викладання зарубіжної літератури у загальноосвітніх навчальних закладах у 2016/2017 навчальному році Додаток до листа Міністерства № 1/9- 437 від 17.08. 2016 р
  5. ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 59 класи (2012 р. зі змінами 2015 р.)
  6. Зарубіжна література 10-11 класи Рівень стандарту ( зі змінами, затвердженими наказом МОН від 14.07.2016 № 826)

Дидактичні матеріали на допомогу вчителям, що викладають у 8-му класі

  1. Олександр Первак, учитель Бутовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Старокостянтинівського району Хмельницької області. Галина Грицюк, учитель СЗОШ І-ІІІ ступенів №13 імені М. К. Чекмана м. Хмельницький Орієнтовне календарно-тематичне планування зарубіжної літератури в 8 класі та уроки № 10-15
  2. Валентина Секіріна, учитель гімназії № 290 м. Києва Гомер «Іліада» 8 клас. Образи Ахілла і Гектора.

Вступне слово

Олена Котусенко, головний спеціаліст департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН України «Нормативно-правове забезпечення викладання зарубіжної літератури в 2016/2017 навчальному році»

В умовах створення Концепції нової української школи науковці, методисти, учителі визначать переваги, здобутки і перспективи розвитку зарубіжної літератури в навчальних закладах України.

Під час дискусії усі експерти дають відповіді на такі питання.

Питання для обговорення

  • Предмет «Зарубіжна література» введений у загальноосвітні навчальні заклади через рік після прийняття української незалежності. Які, на ваш погляд, основні переваги функціонування зарубіжної літератури в українській школі?
  • Уведення предмета спричинило зміну концепції літературної освіти в Україні, стандартів освіти, модернізацію методики навчання літератури, зміну естетичної, ціннісно-орієнтованої парадигми навчання і виховання учнів. Який основний здобуток зарубіжної літератури на сучасному етапі?
  • У світі існує безліч моделей мовно-літературної освіти. Яку з моделей Ви вбачаєте перспективною для України? Який підхід до літературної освіти в ЗНЗ України Ви можете запропонувати?
  • Українська шкільна освіта знаходиться в стадії реформування. Окресліть перспективи розвитку зарубіжної літератури в ЗНЗ України.

Експерти

Дмитро Дроздовський, докторант, науковий співробітник відділу світової літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, кандидат філологічних наук. Головний редактор журналу «Всесвіт».

Критик, літературознавець, перекладач, письменник. Член Національної спілки журналістів України. Член Національної спілки письменників України. Член Асоціації іспаністів України, що входить до Міжнародної асоціації іспаністів. Член Асоціації компаративістів України при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Олена Ісаєва, завідувач кафедри методики викладання російської мови і світової літератури НПУ ім. М.П.Драгоманова, доктор педагогічних наук, професор.

Фахівець в галузі методики викладання зарубіжної літератури, автор чисельних публікацій з проблем читання сучасної молоді, аналізу та інтерпретації художнього твору в школі; пропагує читацькоцентричну парадигму шкільного вивчення літературних курсів, досліджує питання медіаосвіти, впливу цифрових технологій на сучасний освітній простір. 

Жанна Клименко, професор кафедри методики викладання російської мови і світової літератури НПУ ім. М.П.Драгоманова, доктор педагогічних наук.

Автор і співавтор понад 190 публікацій, серед яких монографія «Теорія і технологія вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи» (2006), навчальні програми шкільних курсів «Зарубіжна література» (2001, 2003) та «Література (російська і зарубіжна)» (2012), шкільні підручники і посібники. Член редколегії журналу «Всесвітня література в школах України».

Юрій Ковбасенко, завідувач кафедри світової літератури Гуманітарного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, кандидат філологічних наук. Президент Української асоціації викладачів зарубіжної літератури.

Алла Мартинець, доцент кафедри світової літератури і порівняльного літературознавства Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, кандидат педагогічних наук.

У науковому полі зору дослідника проблеми компаративістики, зарубіжної літератури та методики її викладання, потвердженням чого слугує ряд публікацій, посібників та підручників для вчителів та студентів у яких піднімаються питання національної ідентичності та шляхи донесення їх до читацької аудиторії. Серед наукових інтересів фахівця інтерактивні технології та шляхи їхньої реалізації у системі викликів реформування освітнього простору України.

Ірина Мегедь, учитель зарубіжної літератури Технічного ліцею Шевченківського району м. Києва, учитель-методист, методист-кореспондент НМЦ гуманітарної освіти та виховання Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка.

У науковому полі зору практика розвиток читацької компетенції і творчих здібностей учнів на уроках ЗЛ, креативні технології, Web 2.0 в освіті, прийоми візуалізації навчальної інформації. Автор літературознавчих і методичних розробок, присвячених творчості М. Булгакова, Г. Белля, О. Вайльда, П. Зюскінда, М. Павича, П. Целана.

Ігор Ціко, старший викладач кафедри історії, суспільно-гуманітарних дисциплін та методики їх викладання Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Працював методистом ЗЛ в Донецькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти. Досліджує проблему формування етнокультурної компетентності школярів у процесі викладання зарубіжної літератури. Тематика його навчальних модулів і спецкурсів з етнокультурного розвитку особистості, нових тенденцій в методиці літературної освіти, медіадидактики спрямована на вдосконалення професійних якостей сучасного вихователя ДНЗ, учителя початкових класів, педагогів, які викладають в середній школі предмети мовно-літературного циклу (українська мова та література, російська мова, зарубіжна література, іноземні мови).

Тетяна Чередник, доцент кафедри германської філології Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка, кандидат філологічних наук.

Більше десяти років  працювала в Чернігівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського. У науковому доробку експерта – статті з історії та методики зарубіжної літератури, словник-довідник «Професія – вчитель літератури». Є постійним учасником процесу трансформацій та удосконалення змістового наповнення навчальних програм та підручників.

Борис Шалагінов, професор кафедри літературознавства Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук, заслужений діяч науки і техніки України.

Літературознавець, дослідник західно-європейської літератури. В методичному доробку автора – статті з методики зарубіжної літератури, шкільні підручники, книжка «Урок літератури: Роздуми літературознавця про шкільну методику» (2013).

Дискусія носить модерований характер, коментарі оприлюднюються після попереднього перегляду модератором. Усі коментарі, що містять некоректні висловлювання, образи тощо, видаляються модератором без попередження.

Дискусія триватиме

до 26 вересня 2016р.

69 comments

  1. sekirina коментує:

    ось тепер по суті.
    Очікуєш на серпень, бо знаєш – зачеплять. І зачепили. Прочитала всіх. Враження різні. Але головне є певні думки. тож емоції залишу на потім. Відкрию думки щодо нашого предмету. Колись і у мене була така думка: об’єднати українську і зарубіжну літератури в інтегрований курс. Але при умові збереження всіх творів і годин для викладання.Зараз можу впевнено сказати. що та думка була непродумана. Теоретично все сходиться (див. позицію Дроздовського), але це надзвичайно великий обсяг літератури для одного вчителя, і є все -таки різниця між літературами. Українська література покликана перш за все розкрити в художній формі світ України, її історію, проблеми, радощі і біди. Чи завжди ірладцю(просто перше слово, що прийшло на думку) ЧИТАТИ ПРО ПРОБЛЕМИ гетьманщини. Так, вони можуть бути схожими, як у Вальтера Скотта в “Айвенго” – як бути завойованим народам із завойовниками. Але вони не будуть ключем пізнання світу. Зарубіжка представлена творами, що формують світове бачення незалежно до країни чи території. Ну яка різниця, якої національності і де жив Жульєн Сорель. Адже він може явити світові в образі Раскольнікова. А ось право на вбивство – це вічна проблема, з Біблії коріння має. А тепер уявіть, що її як рудимент відсікли, нашу зарубіжку. І буде виростати покоління, яке думатиме, що за кордоном України і життя немає, і можна буде розповідати такому поколінню про снігурів, яких поїдають ті, що полюбляють інші кольори.
    І звернення до тих, зто втратив віру в перспективу нашого предмета. Якщо ми звами будемо її бачити, буде предмет. Несемо переконання неповторності і унікальності нашого предмета в маси. Щоб закриття чи інтеграція з трудовим навчанням викликала супротив цих мас. Немає у США такого предмету- поспівчуваємо США.
    думки перелітають одна одну. Причесати не вдалося.

    • Дмитро Дроздовський коментує:

      Не можу з Вами погодитися. Навряд чи “Улісс” міг би з”витися, наприклад, у США. Ментальність має свою етнокультурну вкоріненість, відповідно, літературні герої – це своєрідні репрезентації певного способу думання, світосприйняття, яке часом таки різниться. Французи мають свої ментальні мапи, умовно кажучи, англійці, свої, як і “свої” стереотипи тощо. Романи Айн Ренд – це репрезентація американського життя, романи Бальзака – французького. Я би так не “відривав” літературних персонажів від етноментальних проекцій і етнокультурних маркерів.

      • Секіріна коментує:

        Цікаво, чим Гобсек французькіший за будь-якого глитая? Яку національну ментальність відображає Гамлет? Ясна, рiч, що всі ми різні, але Улліс все ж так народився на землі Греції, а потім, як Еней Котляревського, перебрався на іншу землю та інший час

        • Дмитро Дроздовський коментує:

          Але ж “Гамлет” не з’явився в ренесансній Франції? Він виник саме в Англії. Кількість убивств у “Ромео і Джульєтті” довго лякатиме німецьких режисерів в часи Гете. Я розумію, про що ідеться: що ці літературні герої постають репрезентацією узагальнених проблем, притаманних і нам, і їм. Але в цих образах є і суто національна специфіка. Чи міг би Вагнер написати свої твори у Франції так, як він це зробив у Німеччині? Я говорив про Джойсового “Улісса”, який лише співвідноситься з Гомеровим, але ж сам Джойс відмовився друкувати роман із чіткими прив’язками до подій в “Одіссеї”. Джойс створив роман, який показує ірландські проблеми.

          • Секіріна коментує:

            Як мене колись учили в університеті, національні ознаки з’являються в період романтизму

            • Дмитро Дроздовський коментує:

              З періоду романтизму формуються індивідуальні стилі, до того часу маємо епоху “риторичних стилів”, як писав Д.Лихачов та ін. Можливо, щось варто переосмислити в самому концепті “національні ознаки”.

      • Віталій коментує:

        Я нещодавно закінчив школу і хочу сказати слово на захист зарубіжної літератури. найкращий предмет і найкращий вчитель – зарубіжка і зарубіжник, поза конкуренцією. Той обсяг матеріалу, та глибина, та ерудованість, та багатогранність, що була на уроках – спогади на все життя. З українських творів я прочитав чесно 3-4, а з зарубіжки все. Адже це – шедеври, які знає увесь світ, весь світ ними захоплюється, а я не знатиму? Я хочу бути людиною світу, а не тільки українцем. Я хочу бути збагаченим не тільки рідним, а й світовим. Я хочу бути цікавим не тільки на Україні, але й в світі. Не забирайте в моїх дітей цю літературу! Буду вам дуже вдячним.

        • Ірина Ткач коментує:

          Те ж саме почула на батьківських зборах у 6 класі, і діти не розуміють, як вони будуть у школі без яскравих дискусій і обговорень улюблених книг – дослухайтеся до батьків і дітей, пани реформатори!

  2. Секіріна коментує:

    Чому немає жодних коментарів? Хоть посваріть. Вискажіть свої думки на поставлені питання. Ваша думка потрібна.

    • editor коментує:

      Всі коментарі буде оприлюднено в понеділок. З повагою адміністрація сайту СвітЛіт.

  3. Зоя Кубрак коментує:

    Дуже сподіваюся, що представники міністерства ознайомляться теж з матеріалами дискусії і переконаються в тому, що предмет зарубіжна література повинен не зникнути , а посісти одне з провідних місць в системі української освіти, бо саме через нього маленькі українці вже з 5 класу долучаються до світових і не тільки літературних цінностей і починають усвідомлювати себе громадянами ПЛАНЕТИ(яку кожного дня треба прибирати). Дякую учасникам за змістовні виступи.

  4. Дзвенислава коментує:

    Цілком згодна з автором відеоролику. Будучи, абітурієнтом, можу з упевненістю сказати, що “виросла” на зарубіжній літературі. Читати люблю з дитинства: завжди найкращим подарунком для мене була книжка. Тож і недивно, що саме цей предмет став одним із моїх улюблених. Ніколи не забуду, як зачитувалась “Майстером і Маргапритою”, “Фаустом”, “Старим і морем”, “Портретом Доріана Грея”, прерасними оповіданнями Чехова, новелами Кафки. Тому, коли почула про так звану реформу, була як мінімум здивована. Дійсно, без зарубіжної літератури неможливо виховати всебічно розвинену людину з гордою назвою “особистість”. Адже, чим менше людина читає, тим бідніше її мислення. Такою людиною просто легко управляти. Як на мене, таке нововведення не дасть учням нормальних знань ні з української мови, ні з літератури, ні тим паче з зарубіжної. Адже, погодьтесь, нереально вмістити все в один урок. Також половина учителів, які є прекрасними спеціалістами, залишаться без роботи, адже навіщо потрібна така кількість викладачів для одного уроку? Осмобисто в мене зарубіжну літературу викладала прекрасна вчителька Черниш Тетяна Миколаївна, яка вкладала у нас усе і намагалась навчити весь наш клас мислити, вільно виражати думки, аналізувати, опираючись на твори і бути вільними людьми, які понад усе цінують європейські цінності і загальнолюдські ідеали.Крім того величезним плюсом зарубіжної літератури є те, що багато читаючи, ти можеш підтримати будь-яку розмову, справивши враження розумної й інтелектуально розвиненої людини. Сподіваюсь, що ця “реформа” не буде втілена, адже дуже б хотілось, щоб мої майбутні діти так само могли вивчати українську мову, літературу і зарубіжну окремо і мати гарні, не змішані, знання з цих предметів.
    Щерба Дзвенислава, учениця 11-Б класу гімназії № 117 імені Лесі Українки

  5. Ірина Жеміоніс коментує:

    Доброго дня, шановні колеги – освітяни і усі, хто долучився до дискусії! Вітаю з новим навчальним роком, бажаю натхнення, сил у здійсненні всього омріяного і запланованого, задоволення від праці і спілкування!
    Перш за все, хочу подякувати організаторам дискусії за зручний формат та важливу і цікаву
    тематику, а також за надану можливість почути цікаві думки, поспілкуватися з колегами, яких я усім серцем поважаю, чия думка для мене завжди є цікавою і корисною, і з якими я, на жаль, маю змогу спілкуватися не так часто, як мені би хотілося. Хочу подякувати модератору І.Кузьменчук за розміщені на сайті нормативні документи, дидактичні матеріали і,власне, організацію дискусії, О. Котусенко за ґрунтовне роз`яснення Нормативно-правового забезпечення викладання зарубіжної літератури в 2016/2017 навчальному році, а також О. Перваку і Г. Грицюк за календарне планування уроків у 8 класі і В. Секіріній за урок за «Іліадою» Гомера: це вияв великої уваги до вчителя, який має бути поінформований у змінах, реформах і концепціях, має працювати за новою програмою. Це справжня допомога. Дякую.

    • Ірина Жеміоніс коментує:

      Звичайно, мене не могли не зацікавити питання, з приводу яких висловлювалися шановні експерти. І, звичайно, я не можу не долучитися до обговорення. Надзвичайно приємно було опинитися у колі однодумців. Як правильно зазначали усі доповідачі, за умов безперервної боротьби за життя нашого предмету і нескінченних експериментів, жоден з яких не було ще доведено до кінця, у нас немає іншого вибору, як гуртуватися і бути однодумцями. Як каже А. Мартинець, «саме вчителі зарубіжної літератури за найкоротший час зуміли переорієнтуватися і вибудувати нові підходи до викладання». Пригадуючи усі нюанси цієї шляхетної боротьби за надбання світового мистецтва слова і право наших учнів долучатися до них, про які із сумом згадує також Т. Чередник, перераховуючи усі програми, варіації назви предмету, безкінечний перегляд списків для читання, програмового матеріалу, іноді думаєш, що кількість пропозицій, концепцій, реформ, програм продиктована не бажанням досягти результату, який би не лякав, а спонукав до подальшого еволюційного розвитку, як зазначала А. Мартинець, а бажанням вічно перебувати у процесі – просто захоплює реформо творчість, розмови про, а по суті – імітація діяльності, а не її плоди. Я почала працювати у школі з 1993 року, тому, як то кажуть, знаю про все не з чужих слів, була «включена» із самого початку. Відповідаючи на запитання «Предмет «Зарубіжна література» введений у загальноосвітні навчальні заклади через рік після прийняття української незалежності. Які, на ваш погляд, основні переваги функціонування зарубіжної літератури в українській школі?», я, мабуть, як і Алла Мартинець, сказала б, що важливість предмету «Зарубіжна література» не підлягає жодному сумніву. Слідом за Д. Дроздовським я б також відмітила, що курс має важливе етично-естетичне спрямування, що зарубіжна література стала одним із найулюбленіших предметів, які діти вивчають не за примусом чи під тиском невідворотності ДПА чи ЗНО, а з внутрішньої спонуки, що урок зарубіжної літератури покликаний сприяти розумінню життя як калейдоскопа множинних істин, реальностей, людей. Так само, як і він, я вважаю, що необхідність боротися за предмет є величезним плюсом, оскільки в результаті ми маємо професіоналів, конкурентоспроможних фахівців, які розвивають не тільки свій профіль, а й впроваджують нові технології і методики викладання, що можуть бути ефективними не тільки на уроках літератури. Так само, як і І. Ціко, я б звернула увагу на те, що у чинному Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти дається визначення поняття загальнокультурної компетентності як «здатності учня аналізувати та оцінювати досягнення національної та світової культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства, застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на загальнолюдські цінності», а саме формування такої компетентності є одним із пріоритетів концепції «Нової української школи». Як же можна заперечувати одну з фундаментальних позицій? І хто візьметься це заперечити? І чи можна дібрати аргументів для заперечення?

      • Ірина Жеміоніс коментує:

        Як правильно зазначила Ж. Клименко, необхідність існування шкільного предмету «Зарубіжна література» пов`язане і з фундаментальними завданнями сучасної освіти, і зі специфікою загальної соціокультурної ситуації в Україні, а тому не підлягає сумніву. Т. Чередник зазначає, що в українській Концепції літературної освіти визначена особлива структура літературної освіти, а саме поєднання в навчальному просторі української, зарубіжної та літератур національних меншин, і для України це найбільш природна та демократична за своєю основою модель літературної освіти, яка враховує специфіку процесів державотворення в Україні, тому що в означеній системі координат учень має можливість ідентифікувати себе як громадянина і патріота країни, як демократично орієнтовану, толерантну особистість, яка через твори національних літератур познайомилась з духовними скарбами різних народів світу, усвідомила свою національну унікальність. Абсолютно погоджуюсь з думкою Т. Чередник і з думкою інших доповідачів, що курс зарубіжної літератури дозволяє учню «розширити свої знання про культури різних народів світу, а відтак для багатьох послужив засобом соціалізації у спілкуванні з представниками цих народів, а основною перевагою предмету «Зарубіжна література» є можливість доторкнутися до культурних здобутків народів світу різних часів і співставити їх з культурою рідного українського народу» ( А. Мартинець), «допомагає учням замислитися над складними феноменами нашої дійсності, привчаючи їх до транзитного, планетарного мислення, але водночас і прищеплюючи любов до української культури, яка змогла явити українськомовні переклади найскладніших творів літератури — від античності до пост-постмодернізму» ( Д. Дроздовський). Я також, як і мої колеги, які поділилися з нами своїми міркуваннями в ході дискусії, пригадала б авторів підручників, чий авторитет у наукових і освітянських колах не підлягає сумніву, фахові періодичні видання, конференції та семінари з проблем викладання предмету, тренінги, конкурс «Учитель року» і інші конкурси, що свідчить про повноцінність, якщо можна так сказати, предмету, оскільки весь час існування предмету у колі реформаторів лунали натяки на його недолугість, а тому і непотрібність у школі, необхідність із чимось інтегрувати. Красномовно продемонструвала нам процес інтеграції І. Мегедь у своєму відео. Історія показує, що зазвичай інтеграція поглинанням одного іншим і закінчується. Дуже б цього не хотілося. До того ж, починати слід із вишів, готувати вчителів інтегрованих курсів, а на це потрібен час. Керувати інтеграцією формулярами, листами управлінь освіти і розпорядженнями, якщо ми прагнемо робити усе якісно, не вийде. На даний момент я підтримую думку І. Ціко, що шкільний предмет «Зарубіжна література» у тому вигляді, у якому він постав і розвинувся, – створив необмежений простір для високоякісного розвитку особистості, що змінювати слід насамперед не модель філологічної освіти, а її форму та наповнення. Також я поділяю думку Д. Дроздовського, що якщо вже об’єднання української та зарубіжної літератури у старшій школі неминуче, потрібно зробити це кваліфіковано, виважено. Буде це 50 на 50 (тобто як зараз) чи у ще якійсь пропорції? Важливо, як правильно зауважує А. Мартинець, насамперед вивчати й аналізувати існуючий досвід у викладанні літератури, а механічно переносити його на інший ментальний ґрунт є серйозною помилкою. Починаючи будь-яку реформу, а особливо реформу освіти, варто відмовитися від декларацій і усім відомих загальних популістських лозунгів, наголошує А. Мартинець, слід предметно окреслити результат реформ, а тоді чітко визначити мету. І тільки у такий засіб можна розпочинати реформу освіти. І справді, чому б нам не пишатися власною моделлю, унікальною, єдиною у світі? Чому б не пишатися, як лунає у рекламних роликах, що це українське? Навіщо запозичувати чуже, а не пропонувати світові своє? Чому не створювати тут, виходячи із власних реалій, а адаптувати, підлаштовувати? Чому б, запитує А. Мартинець, не зосередитись на формуванні власної моделі викладання мовно-літературної освіти і зарубіжної літератури зокрема, якою мала б пишатися освітянська спільнота та громадськість в цілому. Я так само не розумію, навіщо витрачати час і зусилля на те, щоб влізти у чужий костюм? Як і І. Ціко, я вважаю, що предмет «зарубіжна література» – чи не єдиний найуспішніший у галузі освіти проект за 25 років.

        • Ірина Жеміоніс коментує:

          Хочу також подякувати колегам, що вони підкреслили, що основним здобутком курсу зарубіжної літератури є «можливість вивчати перекладну літературу як могутнє джерело збагачення української культури, як важливий чинник у становленні національно свідомої особистості з планетарним мисленням, акцентували увагу на тому ,що лише взаємодія є умовою національної самоідентифікації особистості і тільки в порівнянні свого з чужим людина усвідомлює своєрідність властивих її етнічній спільноті елементів. У дзеркалі інокультурних творів краще пізнається своє» (Ж.Клименко). «Таким чином підсилюється україноцентричний аспект шкільної літературної освіти, адже перекладна література в часи заборон, переслідувань, асиміляції української мови та її носіїв виконувала націєтворчу роль у становлення української літератури зокрема та культури в цілому . Національно-культурний розвиток особистості однаковою мірою здійснюється у процесі викладання обох навчальних дисциплін – української та зарубіжної літератури, шкільний курс «Зарубіжна література», як і переклад, теж став націє творчим.» ( І.Ціко). Читання вартісних творів зарубіжної літератури в чудових українських перекладах виховуватиме в учнів повагу до своєї культури, але водночас лише у такий спосіб ми зможемо побудувати справжнє демократичне й мультикультурне громадянське відкрите суспільство, у якому любов до свого доповнена повагою до “Іншого”. Водночас “Інше” у жодному разі не підважує свого, не заперечує, а доповнює, літературний процес — це багатовимірний синергетичний феномен, який функціонує як єдиний потік. І в ньому принципово немає штучних кордонів і рестриктивних приписів, які обмежують людське пізнання» (Д. Дроздовський). Та навіть якщо б наші учні читали не у чудових українських перекладах, а мовою оригіналу, вони не стали б меншими патріотами чи менш вартісними громадянами. Як залишалися патріотами І.Франко, який читав і перекладав В.Шекспіра, Гомера, Овідія, і Леся Українка, яка перекладала Г. Гейне, А. Міцкевича чи ведичні гімни. Був патріотом і Л.Толстой, який вивчив грецьку, аби прочитати Гомера в оригіналі, і О.Пушкін, читаючи Вольтера чи Байрона. Невже читання зарубіжної літератури відволікло їх від більш важливих завдань, було непотрібним? Впевнена, їм ніхто не ставив питання, чи зможуть вони себе національно само ідентифікувати після прочитання книжки зарубіжного письменника, а тому вони з радістю долучилися до мистецтва, не чекаючи на дозвіл. Ми так хочемо, щоб Європі були небайдужі наші проблеми, а при цьому позбавляємо молодь можливості долучатися до її найкращих надбань? Ми хочемо робити кроки у Європу, при цьому вилучаючи з шкільних курсів предмет, який нашу європейськість може підкреслити наживу, знаходячи в українській і зарубіжній літературі численні взаємозв`язки і взаємовпливи, що може ще й популяризувати нашу культуру, нашу літературу у світі? Це нелогічно. Можна вилучити з програм усе, що створено не нами, і залишити тільки своє. Можна. На світі ще є племена, землі яких не торкалася нога європейця. У них усе тільки своє. Але використовувати слово цивілізація тут недоречно. Можна запроваджувати різні моделі літературної освіти – польську, англійську… Але для чого? Разом з А. Мартинець також не розумію , чому обов’язково необхідно якусь з них копіювати?

          • Ірина Жеміоніс коментує:

            Окремо хотілося б сказати про точку зору Б. Шалагінова з приводу задач літературної освіти, викликів часу та місця у шкільній освіті і перспектив розвитку предмету «зарубіжна література». Б. Шалагінов зазначає,що виховання в дусі національної культури «для внутрішнього вжитку» стає неактуальним, бо може мимоволі загальмувати кар’єрні можливості випускника. Може відбутися «конфлікт цінностей» (що ми зараз спостерігаємо в Європі). Тому в школах Європи і США література давно уже не входить у число пріоритетних дисциплін світоглядно-виховного ряду. Це сумно, звичайно. А що входить? Чи повинна гуманітарна освіта припинити впливати на свого учня? Потрібно сором`язливо відійти убік? Навіщо кар`єристу мистецтво, тим більше слова? Може варто залишити у школі лише грамоту і лік? Про яку кар’єру мова? Якщо у галузі робітничих професій, то може людина і заробить великі гроші, не долучаючись до світових шедеврів, а от у інших галузях успішність дорівнює освіченості. Б. Б. Шалагінов, переконана, хотів сказати, що оскільки у них освітянська і гуманітарна криза, то саме тому і не варто нам бездумно копіювати чиюсь модель, керуючись лише двома критеріями: «нове» і «закордонне». Далі Б. Б. Шалагінов зазначив, що дуже важко скласти один список художніх творів для естетичного і світоглядного формування випускників, у число яких потенційно входять представники різних соціальних кіл. Так і державу одну для різних людей будувати важко. Питання у здатності домовлятися, чути один одного, розуміти, що різні, бачити і поважати цю «різність». Я вважаю важливим орієнтуватися на кращі зразки, перевірені часом, а не пропонувати лише те, що може зрозуміти учень, виходячи із своїх інтелектуальних і моральних можливостей. Деякі сучасні учні, на жаль, прочитати можуть лише смс. Нарешті є книги на будь-який смак, є варіативна складова програм, є література за вибором у програмах, є література для додаткового читання, є такі поняття, як особистісно зорієнтоване навчання, диференціація і т. ін. Різні соціальні статуси, різний потенціал? Це не проблема для професіонала. І не варто орієнтуватися на когось одного – маляра чи олігарха. Насправді і маляр, і олігарх мають знати про існування один одного і знати про інтереси і бажання один одного. І поважати ці бажання та інтереси. Літературні у тому числі. Погоджуюся з думкою Б. Шалагінова про те, що педагогіка постмодерну в Європі та США виховує правильного споживача, який прагне насамперед особистого комфорту. Для мене це зрозуміло, але страшно. Ми знаємо, як загинув великий Рим, поринувши у комфорт і відкидаючи поняття «громадянин». Правильно зазначає Б. Шалагінов, що це значною мірою суперечить нашому актуальному, внутрішньому завданню: виховувати не так вміння користуватися уже створеними благами, як насамперед бажання і вміння створювати ці блага, власне — розбудовувати саму нашу державу. Думаю, саме тому і слід орієнтуватися на свої потреби і виклики. Думаю, ми впораємось. Хоча Б. Шалагінов, здається у це не вірить, окреслюючи головні завдання освіти сьогодні в умовах радикального зламу комунікативного дискурсу, ціннісних орієнтирів та естетичних критеріїв, — лише намаганнями підтримувати в молоді грамотність, інтерес до естетичної сфери та потяг до духовної діяльності. Шкода також, що Б. Б. Шалагінов не дав повної відповіді на друге запитання, неначе і не було здобутків предмету «зарубіжна література» за всі ці 25 років. Хоча у свій час саме його лекції, під час яких він розповідав нам, студентам, про великий виховний потенціал, глибокий моральний контекст і естетичну досконалість зарубіжної літератури, неабияк вплинули на мене, певним чином висвітливши мій власний професійний вибір. Із сумом я прочитала, що чітких перспектив розвитку зарубіжної літератури Б. Б. Шалагінов не бачить, що «визнані МОНУ чинними програми 1998, 2001 та 2004 зависли в «паралельній» реальності, можна сказати, далекого XVIII століття з його доволі абстрактними (як на сьогоднішній день) просвітницькими ідеалами і нагадують навіґацію за давно застарілими картами, і Програма 2012 рр., яка, на відміну від щойно названих, пройшла громадське обговорення, навпаки відбила в собі кризові умови постмодерної сучасності, проте саме з цієї причини була в основному критично сприйнята громадськістю». Програму не сприйняла освітянська спільнота через інші причини.

            • Ірина Жеміоніс коментує:

              Наостанок, хочу підтримати своїх колег у переконанні, що шкільний предмет «Зарубіжна література» у тому вигляді, якому він постав і розвинувся, – створив необмежений простір для високоякісного розвитку особистості. Як казав О. де Бальзак, «гарно написані історичні романи вартують більше за курси історії». Курс зарубіжної літератури має бути у школі. Бо у нього велике, крім освітнього, естетичне і виховне навантаження. Ми ж ходимо до музеїв, аби долучитися до прекрасного, слухаємо екскурсоводів, тому що вони – професіонали, які займаються улюбленою справою. Тому їхній думці ми довіряємо. Так само і вчителі літератури – екскурсоводи у музеї літератури. Погодьтесь, вони порадять гарну книжку і захоплять нею краще, ніж будь-хто. Пригадаймо, як багато великих людей завдячують своїм успіхом, становленню життєвих позицій і навіть професійним вибором зарубіжній літературі. Альберт Ейнштейн не раз підкреслював, що на створення Теорії відносності його спонукав великою мірою «Трактат про людську природу» Д. Юма. Е. Хемінгуей обожнював Л. Толстого. Марк Цукерберг зазначав, що захоплювався «Енеїдою» Вергілія і бачив себе одним із її героїв. Г. Гарсіа Маркес вирішив стати письменником, прочитавши «Перевтілення» Ф. Кафки. Ці твори ми вивчаємо на уроках зарубіжної літератури. Нашій країні потрібні постаті рівня Ейнштейна, Маркеса, Хемінгуея, Цукерберга? Переконана, що так.
              Щодо концепції “Нової української школи», то висувати зауваження чи пропозиції до системи поглядів, певного розуміння явищ і процесів, лише задуму важко, оскільки це ще не теорія і тим більше не практика. Концепція істотно відрізняється від теорії своєю незавершеністю, а яким буде практичне втілення – побачимо. Все має пройти перевірку, концепція має уточнитися в ході реалізації. Добре, якщо для цього вистачить натхнення, завзяття фахівців, розуміння на місцях і – банально – коштів.
              Дякую, що вислухали.

              З повагою до всіх учасників
              Ірина Жеміоніс

  6. Юлія коментує:

    Наші уроки западають в душу, адже на прикладах світової літератури можемо говорити про почуття, про істоію, діти знають увесь літературний процес, становлення та розвиток літератури,є цілісна картина, обмежувати вибірковим і обірваними текстами неможливо! Ми втратимо цікавість до книжки, потяг до розкриття себе, своєї суті….
    Але ж неосвічені і нечитайки набагато зручніші нашому суспільству????

  7. Жанна Клименко коментує:

    Відповіді на запитання цієї дискусії писала в червні, коли ще не були оприлюднені сумно відомі думки про інтеграцію гуманітарних предметів. Але і тоді, і зараз переконана, що злиття в один курс обох літератур, а тим паче ще й мови, зовсім не на часі. Фактично це є нищенням національної системи мовно-літературної освіти. Українська література для багатьох рідна, для інших (етнічно не українців, але справжніх громадян України) вона теж стала рідною і дорогою, як література, що репрезентує українство. Так само і безмежно дорогою є українська мова. Навіщо їх зливати в один предмет та ще й вкупі з другим літературним курсом? Твердження типу того, що в жодній країні світу немає шкільного предмета “Зарубіжна література”, аж ніяк не можу вважати аргументом. Такі псевдоаргументи ми вже чули в 2004-2005 рр., коли на захист курсу ЗЛ встали не лише освітяни, а й діячі культури, батьки, широка громадськість. Це зовсім ненауковий підхід. Адже можна говорити, що в інших країнах світу багато чого не було і немає. Не було, наприклад, такого жахливого нищення цвіту рідної культури, як у нас. Не було заборони перекладати рідною мовою, не було поняття “невольничий переклад”, коли численні тлумачі працювали над перекладами у в’язницях і на засланнях, коли навіть наявність в ув’язненого чужомовного художнього тексту кваліфікували як тяжкий злочин. І взагалі десь там перекладна література не була таким солодким ковтком свободи, способом опору диктатурі і тоталітаризму, способом боротьби за національну ідентичність і державну незалежність. А у нас була і продовжує бути! І врешті-решт у тих інших країнах, слава Богу, немає війни, ані у формі бойових дій, ані у формі потужних інформаційних атак, спрямованих на деморалізацію населення. Чи про це все вже забули великі “реформатори”? Саме тому, що в нас є свої пріоритети і свої проблеми, переконана, що нашій школі конче необхідні окремі повноцінні і повнокровні курси української мови, української літератури і зарубіжної літератури, які будуть спрямовані, по-перше, на побудову міцної Української Духовної Стіни, а, по-друге, на розвиток планетарного мислення особистості. Якщо ж проводити реформи, то першим має бути запитання: “Навіщо? З якою метою?” Розвантажити учнів – так. Розвантажуймо програми, думаймо насамперед про фізичне і духовне здоров’я тих, хто за ними навчатиметься. Але запропонована формула (2+2+1) говорить, що загальні години не зменшать. І це якраз добре. Тоді навіщо ж інтегрувати такі ідеологічно важливі предмети? Адже інтеграція не може виключати структуризацію матеріалу. Інтеграція – це не просто злиття предметів, а інтегрування навчального матеріалу в голові особистості. Отже, навіщо тоді зараз зливати ці два могутні, або ж навіть три предмети, кардинально важливі для збереження і розвитку в нових умовах культурної самобутності українців? Навіщо таким об’єднанням фактично знищувати курс зарубіжної літератури, який, крім цінностей українства, увиразнює й інші, не менш важливі для життя в сучасному світі, орієнтири? Зокрема цей предмет сприяє формуванню культури спілкування різних етносів у межах нашої держави, вихованню особистості, обізнаної з культурою народів світу, миролюбно налаштованої до всіх етносів і націй. Навіщо тоді це об’єднання? Щоб деструктуризувати мислення учнів, які повинні чітко усвідомлювати цінності, що несуть українська мова, українська оригінальна література і українська перекладна література? Складається враження, що замість того, щоб спрямувати зусилля на посилення цих трьох китів, на яких стоїть національна мовно-літературна освіта, хтось хоче явно їх ослабити. Треба не зливати предмети, а бережно плекати гуманітарну освіту, яка має бути надійним фундаментом національної безпеки України і водночас отим “золотим мостом зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми”, про який так натхненно писав Іван Франко, наголошуючи на ролі перекладної літератури в житті українського суспільства.

  8. Марія Черниш коментує:

    Зарубіжна література – один з кращих предметів, які я вивчала в школі. З впевненістю стверджую, що це не просто черговий гуманітарний предмет, який “не знадобиться у реальному житті”. Читання книжок світових класиків розширює світогляд, дає уявлення про інші культури, їх традиції, формує цінності дитини та її моральні якості. Якщо дитина не прочитає певний набір книжок у дитинстві – вона ніколи їх не прочитає. А це буде просто втрачене покоління, покоління обмежених “носорогів”, “хамелеонів”, “пафнутіїв від освіти”, які навіть не розумітимуть значення цих алегорій. Прибравши предмет зарубіжної літератури зі шкільного курсу, ми просто закриємо самі себе і наступні покоління від всього світу, адже саме знайомство з книгами іноземних авторів є першим контактом дитини з іншими культурами. “Європейські цінності”, які так оспівуються у нашому суспільстві, були виховані саме завдяки Гете, Гейне, Стендалю, Ібсену, Шоу, Камю, Сартру… Можна перелічувати до нескінченності. Факт у тому, що Україні потрібні не просто освічені економісти, юристи, політики, айтішники, а, в першу чергу, Люди з душею, серцем та відкриті до нового досвіду.

  9. Галина коментує:

    Бути чи не бути навчальній дисципліні “Зарубіжна література”, скільки годин виділити на її викладання, об’єднувати з предметом ”Українська література” чи ні? Чим не гамлетівське питання (про Гамлета, до речі, дізнаємось на уроках зарубіжної літератури), яке виникає не вперше. І кожного разу учителям, які є патріотами і фанатами своєї справи доводиться переконувати чиновників від освіті у тому, що предмет має право жити.
    Як свідчать результати анкетування в школах нашого району, учні вважають курс зарубіжної літератури одним із найцікавіших і найнеобхідніших. Саме зарубіжна література допомагає дітям зрозуміти, що ми, українці, також причетні до проблем, які стоять у центрі світового мистецтва.
    Завдяки курсу розширюються межі світосприйняття, загальна ерудиція молодої людини. Наші учні вчаться розуміти себе у світі, шукати шляхи порозуміння з іншими людьми, країнами, народами, вчаться відчувати вселюдську єдність і взаємозалежність. Література розвиває уміння свідомо сприймати закладені у мистецтві слова морально-етичнї цінностї, будувати внутрішній і зовнішній світ за законами гармонії і краси.
    У проекті документу “Нова українська школа” зазначено, що випускник нової школи повинен бути особистістю, патріотом, інноватором. Важко уявити, усебічно розвинену, цілісну особистість, патріота, який здатний приймати відповідальні рішення, без літературної освіти, адже саме література покликана впливати на виховання таких якостей.
    Філологи Печерського району (вчителі зарубіжної літератури і вчителі української мови та літератури) впевнені у необхідності подальшого розвитку літературної освіти в школі у двох напрямках: українська література ілітература зарубіжна.
    Вчителі зарубіжної літератури щоденною наполегливою працею наближають своїх учнів до свідомого європейського вибору майбутнього, виховуючи підростаюче покоління на кращих зразках світової літературної класики.

    Коментар пидписали вчителі зарубіжної літератури, вчителі української мови та літератури (43 особи).

  10. Тетяна Черниш коментує:

    Шановні колеги, нашому предмету зарубіжна література вже 25. За ці роки нам вдалося один раз відстояти його у досить складному протистоянні. Спроба знищити його знову – цілковите безглуздя. “Розвантаження” програми за рахунок зарубіжної літератури – це не реформа, а варіант – “три в одному” – не рішення проблеми в освіті, а знищення трьох повноцінних предметів. На мою думку, наш предмет – це предмет людиноформування, формування незалежної, повноцінної особистості, яка поважає себе та світ. Не уявляю, чому треба позбутися Ібсенівської “Нори”??? Що, нам не потрібна Особистість, яка прагне свободи вибору? Так, з такими людьми важко… Вони нічого не бояться, в тому числі і відповідальності. Вони потребують відповідей на поставлені запитання. Не уявляю життя наших дітей без “Фауста” Гете, без “Маленького принца” Екзюпері, без “Дамаскіна” Мілорада Павича. Наш предмет сприяє формуванню собору людської душі. А що ми отримаємо? Знову зачумлений світ? Я думала, що з цього стану ми вирвалися назавжди.

  11. Людмила коментує:

    Із цікавістю переглянула всі виступи шановних експертів – вельми дякую за думки- і зважуюсь висловити і свою думку. 25 років – це життя покоління. ціле покоління українців вивчилося , маючи в програмі, з-поміж іншого, і зарубіжну літературу. Негативних наслідків викладання предмета через 24 роки не виявлено. Для лікаря , що досліджує вплив ліків на людину, такий результат – однозначно перемога. Але ми амбітні. нам треба не тільки не нашкодити – нам треба принести користь українській школі.Чи корисним був терміновий запит до перекладачів України : потрібні якісні переклади українською творів, що існували донедавна в російськомовному варіанті? Чи корисним виявилося ознайомлення школярів України з життям, ідеями , особливостями ментальності “інших” – переважно європейців та американців, менше , на жаль, японців чи арабів – і спроби зрозуміти їх без упереджень? Чи зайвим було порівняння художніх здатностей української мови з мовами оригіналів, долі свого народу з долями інших у світі, прагнень українців із прагненнями людства? Мені видається, що ,курс “зарубіжки”добре попрацював над самоусвідомленням і національною ідентифікацією нового покоління українців РАЗОМ з курсом української мови/літератури( попри всі негаразди зі змістом програм),при цьому даючи молодій людині уявлення про те, що не тільки люди , а й цілі нації мають власну ментальність, і “Ментальність має свою етнокультурну вкоріненість, відповідно, літературні герої – це своєрідні репрезентації певного способу думання, світосприйняття, яке часом таки різниться (Д.Дроздовький).Може, це головний результат нашої діяльності. Бо доцентровий в сенсі усвідомлення і прийняття національної духовності курс української мови/літератури урівноважувався відцентровим в сенсі усвідомлення і оцінки місця української культури в світовому вимірі курсом зарубіжної літератури. Різні завдання курсів викликали різні методики викладання – і це правильно і корисно, адже все хороше виникає не через нестачу, а через надлишок, як казали давні римляни.
    Зараз багато говорять про інтеграцію двох ( а може, й трьох) предметів, тож я звернуся до словника. Інтегрáція (від лат. integrum — ціле, лат. integratio — відновлення):поєднання, взаємопроникнення. Це процес об’єднання будь-яких елементів (частин) в одне ціле. Процес взаємозближення й утворення взаємозв’язків;
    інтеграція культурна — асиміляція різнорідних елементів культури в єдину культуру.
    інтеграція мов — процес мовної еволюції, що полягає у зближенні різних діалектів і мов аж до їхнього злиття.
    Щось насторожує мене в пропозиціях інтегрувати( читай:асимілювати) предмети – бо поглинання одним предметом інших однозначно приводить до нестачі, а не до надлишку, а спроби інтегрувати /асимілювати культуру (згадаймо недобрим словом СРСР) нам всім знайомі ( і наслідки відомі), чом же нас підозрювати у бажанні наступати на ті ж граблі? Та й не відбудеться злиття – радше витіснення зарубіжної літератури, редукування курсу до , приміром, шести всесвітньовідомих творів. де вже тут порівнювати своє і чуже? Літературна справді має стати основою шкільної освіти в Україні, я упевнена в тому, і наявність ще одного, крім українського, літературного курсу ( як і наявність альтернативних програм і концепцій розвитку) є запорукою розвитку дитини в середній школі.

  12. Ірина Ю. коментує:

    Практично щодня ми говоримо і чуємо про важливість формування самостійної творчої особистості, яка матиме власну думку, аргументовану позицію. Саме література сприяє формуванню такої особистості. А література зарубіжна дає можливість долучитися до культурних надбань усього людства. Саме існування паралельних курсів української і зарубіжної літератур готує учнів до діяльності у полікультурному просторі. Навіщо їх інтегрувати, зливати? Бо в інших країнах така практика? Дивний аргумент. І взагалі незрозуміло, чому кілька чиновників нашого міністерства у сусідній Польщі тихенько вирішують долю нашої освіти, шкільних предметів? Чому наші реформи обмежуються інтеграцією? Що вона дасть? Кому це вигідно? Точно не учням. Цілком згодна з думкою Жанни Клименко, що це нищення національної системи мовно-літературної освіти.

  13. Клименко Тарас Григорович та Клименко Ніна Володимирівна коментує:

    “Я ненавиджу школу!…” Ви подумали, що це крик душі перевантаженого українського учня? Ан, ні! Так починається оповідання “35 кіло надії” французької письменниці Анни Гавальди. А Франція – це еталон європейскості, до якої ми прагнемо. Виходить, що справа не в моделі освіти. Тоді в чому? Думаємо,що в особистості та кваліфікації вчителя. 23 роки відбувалося становлення предмету “зарубіжна література”. Найкращі вчителі російської мови і літератури досконало вивчили українську мову та опанували новий і складний фах. Наразі,під гаслом дітоцентризму та недопущення перевантаження учнів ці напрацювання можна звести нанівець. Певні, що реформа – це покращення системи, а не ліквідація її базових елементів.

  14. Анна Силенко коментує:

    Доброго вечора! Не можу не внести свої п’ять копійок у цю дискусію, тому що ще декілька місяців тому сама вивчала зарубіжну літературу, і це був один з моїх найулюбленіших предметів. Для мене, як і для багатьох моїх друзів і однокласників, уроки ЗЛ – це особливий світ, у який ми щоразу пірнали на 45 хвилин. Можливо, це і не дуже гарний приклад, але це було щось на кшталт атмосфери “Чорнильного серця” (в тому розумінні, що ми зливалися з книгою, ми ставали друзями з головними героями, ми вчилися любити і цінувати один одного, ми пізнавали світ). Ці 45 хвилин були особливими; коли ми виходили з кабінету, досі під враженням від дивовижного спілкування з Анною Кареніною або Скруджем, ми були іншими, ми ставали кращими. Це та порція духовного збагачення та естетичного задоволення, без якого сучасні діти ну зовсім не зможуть! Для мене трохи дивно, як можна добровільно від такого відмовлятися.
    Стосовно того, що у Європі такого немає. Перше, що спало на думку – Стародавня Греція. Стародавня Греція стала основою для формування сучасного політичного устрою, розвитку різних наук і життя людства в цілому. Саме грецька античність вважається колискою європейської цивілізації. Саме Стародавня Греція досягла небувалого розвитку, яким захоплюються і сьогодні, їх система і здобутки ще не раз ставали основою творчої думки багатьох країн світу. А Ви не задумувалися, що вчили діти у Стародавній Греції, що ставали такими видатними особистостями? Вони вчили в основному літературу, риторику і мистецтво в цілому. На ці науки приділялася величезна увага, тому що це щодня знадобляється кожній людині, не залежно від професії. Чомусь грекам це ще до нашої ери було зрозуміло. Чи вони не варті того, щоб брати з них приклад?
    Не подумайте, я нічого не маю проти Європи. Я цілковито підтримую прагнення України до реформ і самовдосконалення. Проте жодна країна не ідеальна, навіть європейська. То чому ми повинні повторювати чужі помилки, коли можемо їх оминати, переймаючи тільки хороше? Як би ви почувалися, коли б ваша дитина не мала ніякого уявлення про те, хто такі Жюль Верн і Марк Твен? Середньостатистична дитина у Європі ніколи не чула цих імен. Це ненормально!
    Про вивченя Тараса Шевченка і Івана Франка з боку орфографії і правопису взагалі промовчу – це викликає лише обурення. Для того, щоб по-справжньому оцінити якусь картину, потрібно відійти подалі і подивитися зі сторони. Тут те ж саме. При вивченні кожної коми втрачається загальне сприйняття твору. Не думаю, що Шевченко був би у захваті, якби дізнався, що саме для цього він писав свій “Заповіт”.
    Аргументів, насправді, дуже багато. Погоджуюся з усіма, сказаними вище. Дуже хочеться, щоб принаймі частина дійшла до вповноважених людей. Я щиро вірю, що саме ЗЛ зробить майбутнє покоління достойними представниками прогресивної нації. Сподіваюся, що ми хоч трохи додамо цієї віри і до нашого міністерства.

  15. Дарія коментує:

    Музичне мистецтво теж інтегрують в один предмет “Мистецтво”, де мають вивчати і архітектуру і ще купу всього… Тепер іще й літературу – зарубіжну і українську! Як можна? Дуже шкода дітей, для яких буде важко це все сприймати та перетравлювати і не менше шкода вчителів, з яких створюють універсалів. Добре що я вже закінчила школу і вивчала і рідну українську літературу, і зарубіжну окремо. Тож маю уявлення і про себе, і про світ.
    Студентка НТУУ “КПІ”.

  16. Алла, Антон коментує:

    Навіщо діти вивчають зарубіжну літературу?
    Література для них – це шлях пізнання (пізнання не лише себе, а й своєї душі). Читаючи шедеври письменників і поетів, чиї імена викарбувані золотими літерами на сторінках книг, учні поринають у інший світ, відчувають присмак тієї епохи, відчувають емоції, переживання героїв, насолоджуються, уявляють собі цей світ, поринають в думки з розумінням того, для чого вони це вивчають. Поєднання української мови, літератури та зарубіжної літератури – це спосіб поширення байдужості до книги та до її читання. Прикро, що в центрі не інтереси дитини, а якісь інші потреби.
    Студенти

  17. Ольга Чернишенко коментує:

    Зарубіжна література – це візитівка української школи. Боятися відрізнятися від інших – це шлях у нікуди. Я підтримую думку про те, що це доступність до високих зразків світової літератури засобами рідної мови. Хіба українське слово, яким скористались неперевершені перекладачі, не має права озвучити “Фауста”? Чи той надзвичайний переклад М. Сервантеса М. Лукашем має піти в небуття? Можливо нам у програмі не потрібна Леся Українка, адже у неї так багато європейськиї сюжетів? Навіщо нам “Енеїда” І.Котляревського? Куди тоді М. Зерову з його
    Класична пластика, і контур строгий,
    І логіки залізна течія —
    Оце твоя, поезіє, дорога.

    Леконт де Ліль, Жозе Ередія,
    Парнаських зір незахідне сузір’я
    Зведуть тебе на справжнє верхогор’я.
    Українська література лише виграє від курсу зарубіжної, адже дозволяє виховувати освічену особистість, яка усвідомлює, що її культура йшла в ногу зі світовою, а не губилася десь у небутті, не задовільнялась нав’язаною їй провінційністю. Перспектива курсу лежить у площині філософської сентенції Г. Сковороди пізнання світу крізь призму усвідомлення власної особистості засобами високих зразків художньго слова. То може ж таки дослухаємося до слів Т. Шевченка звернених до нас: “Учітеся, читайте, і чужому научайтесь й свого не цурайтесь”.

  18. Ne vmer zhyty budu коментує:

    Шановні чиновники і законодавці реформ! А чи не завітати вам до шкіл, щоб довідатися, який з шкільних предметів посяде 1 місце в рейтингу? Впевнена, що це буде саме зарубіжна література. Адже саме вона привчає до неоднозначності і складності життя, відкриваючи широченні горизонти… Ви хочете обмежити, вдягнути шори на наше молоде покоління? Але ж людина виростає в людину, коли читає літературу СВІТУ, дотикаючись до чогось колосального, співвідносячи свій власний досвід з величезним, прекрасним и складним світом. А вчителі зарубіжної літератури наймобільніші з всіх вчителів, бо вже за 25 років навчилися викладати українською мовою, витримали усі зміни творів у програмах, створили власними руками методичні розробки, електронні посібники, презентації, оволоділи різноманітними інноваціями. Крім того як люди вони сучасні і цікаві. Знов таки, чому б з ними не обговорити перспективи розвитку освіти? Але вони не вміють мовчати, і це декого, мабуть, бентежить. Ми не сіра маса, ми заявляємо, що наш предмет потрібен, дуже актуальний у час поступової втрати моральних цінностей, ніяк не принижує національну автентичність, а, навпаки, робить людину багатогранною. Та чи потрібні багатогранні? З ними ж складніше.

  19. Зоя Звиняцьківська коментує:

    Предмет зарубіжна література один із тих, де кожна дитина може відчути себе талановитою. Методологія курсу чудово дозволяє допомагати розвиватися творчій особистості, пізнавати нове, розвивати не лише ерудицію, а й урізноманітнювати свій емоційний досвід. Втрата цієї платформи позбавить покоління дітей можливості «читати без ЗНО» у межах шкільної програми.

  20. Вікторія Шерстюк коментує:

    Ще студенткою прийшла працювати в школу… Пишаюся тим, що викладаю такий цікавий і багатогранний предмет, який долучає учнів до світової культури, дає можливість національного самоусвідомлення молодих громадян нашої країни у світовому контексті. Як же хочеться, щоб була збережена наша унікальна система літературної освіти, коли учні і в старшій школі вивчають рідну і світову літературу. За всієї поваги до шанованого Б.Б. Шалагінова, не розумію, як можна не бачити, що зарубіжна літиратура – важлива ланка гуманітарної освіти, у якої повинно бути майбутє. Згодна з думкою експертів, що саме зарубіжна література, разом із вивченням всесвітньої історії та художньої культури, допоможе молодому поколінню українців почувати себе вільно мультикультурному світі.
    Вчитель школи І-ІІІ ступенів №286 міста Києва Шерстюк Вікторія

  21. oksana коментує:

    Дякую всім колегам за змістовну дискусію, яка заставляє замислитися про перспективи зарубіжної літератури в українській освіті саме з нагоди 25-річчя існування цього предмета.
    Мене вразив у подіумній дискусії екскурс у минуле Ковбасенко Ю.І.,який звернув увагу на книжкову культуру нашої країни, що саме вона допомогла українцям зберегти свою національну аутентичність. Особливості культу книги, здається мені,дають можливість українській культурі посісти гідне місце серед європейських культур.
    Викликає занепокоєння пропозиція об`єднати викладання української і зарубіжної літератури, що, думаю, приведе до нівелювання глибинної самобутності української літератури, яка є певною мірою сакральною,імпульсивною, натхненною, далекою від раціоналістично-прагматичних прагнень, про що так емоційно пише Ліна Костенко у своїй поезії:
    Слова росли із грунту, мов жита.
    Добірним зерном колосилась мова.
    Вона як хліб. Вона мені свята.
    І кров`ю предків тяжко пурпурова.
    Унікальність української освіти як раз і полягає у наявності предмету “Зарубіжна література”, який, з одного боку, задовольняє потребу української спільноти у формуванні особистості,що сумує за європейською водою (за Артюром Рембо), а з іншого виконує заповіт нашого Великого Кобзаря:”І чужого научайтесь,І свого не цурайтесь …”
    Дивує думка Б.Шалагінова з приводу перспектив існування предмету в постмодернистському просторі, який насамперед і створює у свідомості учнів цей постмодернистський простір. Хочу зазначити, що моїй 26-річній доньці аж ніяк не завадив у її кар`єрному зростанні М. Кундера, роман якого “Нестерпна легкість буття” вона прочитала в 11 класі. А тепер він став для неї точкою духовного зростання, тому що прагматичній людині теж потрібні духовні орієнтири, які дає можливість знайти саме художня література. Не думаю, що в оновленому викладанні знайдеться місце для М.Кундери, У.Еко, М. Павича, які і спроектували свідомість сучасної людини постмодернистського часу.
    Мені здається, що дуже сумно, що нам пропонують повернутися до моделі освіти часів царської Росії, де був предмет “Словесність”, з яким у мене асоціюються оповідання А.Чехова, насамперед “Людина у футлярі”.

  22. Тетяна- вчитель-практик коментує:

    Уже стало аксіомою,що предмет “Зарубіжна література” став найулюбленішим серед учнів знз. Багато вже сказано, написано про унікальність зарубіжної літератури,як окремого курсу, саме в українській літературній освіті 21 ст. Скільки вже можна це доводити тим, від кого залежить доля предмета, учнів, вчителів? Чи у нас “крок вперед, а два кроки назад?” Задумаємося над цим усі…

  23. Інна Ніяка (Вікторія) коментує:

    Шановні колеги! Хотілося би листуватися з іншої нагоди, радіти, що такому сутто українському продукту – навчальному предмету ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА – дали в нашій державі найвищу оцінку!
    Уроки зарубіжної літератури – це прекрасна можливість за допомогою художніх творів побачити весь світ. Побачити минуле і майбутнє. Побачити країни, які є і яких немає на карті. Саме на цих уроках ми, народ, який прагне інтегруватися в Європу, виховуємо мультикультурну,демократичну,толерантну особистість. Лише той учень, який із повагою ставиться до здобутків інших національних спільнот, буде по-справжньому цінувати здобутки свого народу.
    Інтелігент-патріот – не єдина перевага уроків зарубіжної літератури. Розвиток критичного мислення, який забезпечує наш навчальний предмет, стає фундаментом для формування ключових компетенцій особистості і таким чином забезпечує реалізацію головного принципу сьогодення: “Навчатися не для школи, а для життя”.
    Не можна забувати і про дослідження сучасних науковців, які надали переконливі докази того, що спеціальні знання ефективно засвоюються тільки на грунті загального розвитку. А хто його забезпечить найкраще, як не рідна мова, якою треба володіти досконало, рідна література, яку необхідно вивчати за національним принципом, і література зарубіжна, яка в найбільшій мірі відповідає за широкі горизонти.
    Завжди згадую свою ученицю, яка після школи поїхала навчатися до Лондона. На прощання вона подарувала мені саморобну листівку, в якій написано: “Зарубіжна література – це найкраще, що було зі мною в школі!”

  24. Оксана Бицько коментує:

    Щоб розібратися, чи має якісь переваги і які саме функціонування зарубіжної літератури в українській школі, треба, перш за все, розібратися у двох наскрізних питаннях: на формування якої ОСОБИСТОСТІ та на вирішення яких СУСПІЛЬНО ВАЖЛИВИХ ПРОБЛЕМ повинна бути спрямована система шкільної освіти як такої. Тоді буде зрозуміліше, що і як вивчати, реформувати тощо. Не менш важливим є й питання ГОТОВНОСТІ ВЧИТЕЛЯ до вирішення цих проблем.
    Ми всі з вами, дорогі співвітчизники, знаємо, що в нашій країні вже понад два з половиною роки триває ВІЙНА, фактично війна за Незалежність, війна за існування Української держави й української нації, війна за місце під сонцем у співдружності (конкуруючих між собою) націй.
    Чому вона почалася? Причин дві (і обидві взаємопов’язані):
    1) тому що влада РФ не визнає української мови, української нації та української держави (на думку її ідеологів, ми, українці, лише побічний, дещо бракований і зіпсований продукт російської цивілізації і нас треба відмити, виправити, завоювати, найвпертіших знищити і (тих, хто залишиться) зробити більш-менш нормальними росіянами, а нашу землю – частиною великого і могутнього «русского мира»);
    2) тому що певна частина населення України також вважає себе частиною «русского мира» або ж страждає на почуття меншовартості і тому хоче позбавитися психологічного дискомфорту, почуття роздвоєння через залучення до великого і могутнього «русского мира» (неволодіння на належному рівні українською мовою, незнання своєї істинної історії, своєї літератури й культури, слабкий розвиток культурного життя в Україні за умов посилення національної кризи (майже повна відсутність власного кіно тощо), зашореність свідомості псевдоісторичними міфами імперського виробництва, а також потік російської пропаганди, під яку ця категорія українських громадян уперто підставляє вуха, лише посилюють це почуття психологічного роздвоєння та бажання його позбутися ¬– приєднатися до «нормальної» (у сприйнятті інфікованого російським шовінізмом українця) нації, культури, країни).
    Таким чином, війна, яку маємо на свою голову, містить дві потужні складові:
    – збройне насилля;
    – ідеологічне насилля.
    Що ж нам робити, якщо ми хочемо вижити і залишитися самими собою? Виграти в цій війні. І якщо побороти першу складову допомагає наш військово-оборонний комплекс, то подолати другу допоможе ОСВІТА. Але не будь-яка, а лише та освіта, яка усвідомлює себе як ПЕРЕМОЖНА ІДЕОЛОГІЧНА АРМІЯ, що виборює право свого народу на життя, розвиток, територію, власну своєрідність. Це зовсім не означає, що наші вчителі повинні розповідати учням, що в російських школах учнів годують жовто-блакитними синицями чи ще якісь дурниці. Наша зброя – ПРАВДА і ЛЮБОВ до своєї матінки України, і найбільший потенціал у їх засвоєнні має молодь.
    Як донести правду про Україну і самих себе до свідомості юних українців? Як запалити вогник любові до українства в їх серцях? Як прищепити усвідомлення своєї спорідненості з українською нацією, культурою, країною? Як викликати БАЖАННЯ бути українцем (в етнічному або громадянському розумінні цього слова)?
    Вирішити надскладне завдання формування української ідентичності, україноцентричної свідомості юних українців цілком спроможна система освіти. Ядром в ній повинні бути предмети українознавчого циклу. І сьогодні ні в якому разі не можна зменшувати їх кількість чи кількість годин на їх вивчення, а лише посилювати якість їх викладання.
    До предметів українознавчого циклу, без сумнівів, відноситься і т.зв. «Зарубіжна література». Адже основним предметом вивчення в цьому курсі є українські художні переклади, тобто тексти, що були написані українськими перекладачами на основі інокультурних творів і що ці твори репрезентують юному українському читачу. По суті, маємо курс УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРЕКЛАДНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
    «Добре, – скаже хтось, – тоді давайте з’єднаємо два літературні курси в один. Навіщо роз’єднувати курс української оригінальної літератури і української перекладної літератури? Адже і те, і те – українська література». Так і не так. Спробую пояснити на прикладі. Людина має дві руки – ліву і праву. Навіщо їй дві руки? Чому Бог не з’єднав їх в одну? За логікою «правої» і «лівої» «руки» працюють і два літературні курси в школі. Один (українська оригінальна література) дає знання про рідну літературу, проте не вчить відрізняти її від інших, не показує її світовий контекст, її вплив на літератури інших народів і вплив інших на неї. Усе це робить курс української перекладної літератури – «Зарубіжна література». Українські переклади репрезентують учням літератури різних часів та країн світу, залучають їх до діалогу літератур, культур і цивілізацій, допомагають усвідомити місце своєї літератури, культури, нації, держави і своє власне в багатокультурному світі. Тобто допомагають побачити і усвідомити себе в «дзеркалі» Іншого.
    Список переваг вивчення окремим курсом зарубіжної літератури можна продовжувати. І в цій дискусії багато з них вже прозвучало. Я лише хотіла звернути увагу на аспект, безпосередньо пов’язаний з питанням національної безпеки. Ігнорувати в умовах війни такі колосальні можливості курсу не лише недалекоглядно, але й дуже схоже на зраду.
    І ще. Ідею поєднання двох курсів часто пояснюють перевантаженістю учнів. Така проблема існує. Але хіба ж злиття кількох галузей знань в один потік гарантує розвантаження учнів? Єдине, що воно гарантує, на мою думку, – це руйнацію структурованості знань учнів. Чому не розглядаємо як засіб розвантаження скорочення програмового матеріалу, прибирання занадто складних тем, запровадження сучасних методик і налагодження чітких МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ, здатних сформувати в свідомості учня саме систему знань? Чому не говоримо про необхідність приймати програми дотичних курсів ПАКЕТОМ, чітко визначати в них міжпредметні знання, які потребуватимуть актуалізації в різних курсах, а тому будуть краще засвоюватися і становитимуть хребет системи знань?
    Навіщо змішувати предмети, коли потік навчання все одно буде поділений на уроки, і у кожного буде своя тема і свій обсяг засвоюваних знань і умінь?
    І ще питання. Ми рівняємося на європейську систему освіти. Добре. А чи є в європейських країнах такі проблеми, без вирішення яких ці держави можуть припинити своє існування вже незабаром? Чи є в них війна? Чи є окуповані ворогом території? Чи ллється кров? Чи є в цих країнах проблема ІДЕНТИФІКАЦІЇ? Чи громадяни країн ЄС мають проблеми з усвідомленням, де їх батьківщина, хто вони є, звідки родом? Чи є проблема з вільним володінням мовою своєї держави? Чи є проблема з повагою до своєї держави, з її визнанням, з визнанням власного народу? Ні, немає. А в Україні всі ці проблеми не лише є, але й стали внутрішньою причиною зовнішньої агресії, причиною смерті тисяч українців, причиною, що й досі продовжує вбивати й розвалювати державу зсередини, причиною шаленої корупції, небаченого розкрадання країни, що сприймається частиною населення як чужа і тимчасова.
    Ми змушені будувати країну в умовах гібридної війни, жорстокої, підступної, яка, схоже на те, в тій чи іншій формі буде тривати ще дуже довго. То, можливо, доречно вивчати систему освіти країн із дотичним досвідом, а не мавпувати освіту ситої та мирної Європи, яка вже давно не має таких викликів? І не забувати також про власний освітній досвід, що давав гарний результат (у які б часи української історії він не був накопичений), зокрема досвід використання міжпредметних зв’язків у процесі вивчення окремих дисциплін та досвід викладання перекладних художніх творів паралельно та у співставленні з творами української літератури як ефективний засіб формування української нації.
    Тож давайте двома руками боротися за мирне й заможне сьогодення своєї країни!

  25. Іван коментує:

    Повністю підтримую авторів та розробників конкретного відеоматеріалу! Питання реформи зарубіжної літератури у галузі освіти, здається, носить цілком абсурдний характер. Як людина, яка досить пристойну закінчила школу і стала студентом гідного університету на державній формі навчання, можу сказати, що саме цей предмет відіграв безпосередню роль у виборі спеціальності та й власне став кроком до самоосвіти, самореалізації та самопізнання(як не дивно не без допомоги вчителя). Що у сторіччя смартфонів та ноутбуків може змусити людину(а надто підлітка) хоч трошки подумати не тільки про статус, фото їжі або ще якусь дивину, а власне про її інтелект. Кажіть, що хочете, але тільки книга здатна на це(згадайте себе у віці 15 років) !!! Спаплюжений та скоцюрблений вигляд, який ця книга набуде внаслідок реформи не зможе геть ніяк розширити та, тим більше, розвинути інтелектуальний простір індивіда. Діти і так не читають, але починають, через певний стимул, що його дає школа, а надто ця конкретна дисципліна, заберіть у них цей стимул і буде нам усім відповідь, кого ми натомість отримаємо. Цей предмет провокує до думки, навчає критично мислити, бачити персонажів та реалії у певних вимірах через певні призми, врешті-решт допомагає зробити аисновки на рівні югацького буття (але все таки), що є життя, є щастя, є любов і так далі. Можна продовжувати без завершення, але лишіть довершене, хай стане ідеальним. Це схоже на поєднання кіно і театру, не робіть такого, не паплюжте голови нам і собі!

  26. Дар''я коментує:

    Інтегрувати, а отже ліквідувати світову літературу? В жодному разі!
    Мова йде про деградацію нашого майбутнього покоління! Діти і так зараз читають надзвичайно мало; на мою думку, вчителі мають докладати максимум зусиль, щоб зацікавити учнів, щоб плекати в них любов до Пушкіна, Бредбері, Уальда. Чому вчителі мають виборювати право на те, щоб нести мистецтво в маси, робити нашу націю ерудованою?
    Об’єднання? хм, цікаво. Різні теми, різні проблеми, і я вже мовчу про абсолютно неоднакові ментальності народів!
    Зарубіжна література відкриває нам очі, робить наш кругозір ширшим. Як можна так вчинити з нашою нацією?!
    Випускниця Технічного ліцея НТУУ “КПІ”

  27. Юлія Вишницька коментує:

    “Проект для обговорення” – ніби все так правильно, грамотно. Однак – ось ці “непомітні уточнення”… – щось тут не так, якось воно насторожує. До прикладу, такі тези:
    1. “Спілкування державною (і рідною у разі відмінності) мовами” (с. 18 Проекту): це знову – преференції російській (здебільшого), ну не азербайджанській же чи в’єтнамській. Тобто знову – державною володіти не обов’зково? А як же в європейських країнах? Там беззаперечно здають іспити на знання державної мови. Всі здають і не скиглять, що важко вчити. А в нас: хочете – рідною (“у разі відмінності”) – будь ласка. Та в такому Проекті має бути чорним по білому прописана державна позиція! (Як шкода, що написане в дужках цю позицію й охарактеризувало!).
    2. 9 пункт компетентностей: “Загальнокультурна грамотність. Здатність розуміти твори мистец тва, формувати власні мистецькі смаки, самостійно виражати ідеї, досвід та почуття за допомогою мистецтва. Ця компетентність передбачає глибоке розуміння власної національної ідентичності як підґрунтя відкритого ставлення та поваги до розмаїття культурного вираження інших” (с. 18). Виникає низка питань:
    – як може формуватися національна ідентичність без обов’язкового володіння державною – українською – мовою (якщо в Проекті зроблено реферанс у бік іншої мови (чудово розуміємо, якої: і аж ніяк не гагаузької чи кримськотатарської, які терміново треба рятувати!)?
    – як може формуватися “повага до розмаїття культурного вираження інших” без знання цього розмаїття? Адже воно формується не на уроках математики чи біології (там не овиявлюється національно-культурна різниця), а на уроках зарубіжної літератури!
    – весь пункт (як, до речі) й весь Проект прописано грамотно: обтічно, без жодної конкретики, лише одні красиві й – головне – правильні! – слова. У тому-то й справа, що слова, а де цифри? де деталі? – Лише одні крупні, загальні плани. Але саме за ними – навмисно не прописані деталі.
    Вважаю, що до Проекту мають бути як мінімум Додатки, у яких мають бути прописані механізми впровадження нових стандартів. Прописані, розписані – з цифрами, з конкретикою. От тоді це буде Проект.

  28. Турищева Олена коментує:

    Сучасний світ заполонили різноманітні технології. Люди дедалі більше стають лінивими фізично, емоційно й розумово, бо багато функцій взяли на себе гаджети. Та існує думка, що з часом на перших позиціях у владі, в бізнесі стоятимуть не споживачі інтернет- чи медіапродуктів, а саме ті, хто читатимуть книжки. Багато різних книжок.
    Шкільний предмет Світова література один з небагатьох предметів шкільного циклу, який супроводжуватиме людину протягом усього життя. Відверто, чи багатьом пересічним українцям у звичайному післяшкільному житті знадобилися алгебра, фізика, креслення чи хімія? Звісно, не враховуючи тих, для кого ці дійсно серйозні й важливі науки стали професією. Знайомство з творами світових письменників дає людині дуже багато для особистого й суспільного життя. Знання особливостей людських взаємовідносин; історичні події, подані не сухою мовою цифр і назв, а художньо осмислені й зображені яскравими мовними засобами; психологія представників різних віку, статі, верств населення; менталітет певного народу; поповнення мовного запасу. Перелік “користі” (зараз такі часи, що все намагаються оцінювати з погляду “корисності”) від читання можна продовжувати без кінця.
    Перед книгою всі рівні: її може прочитати й взяти для себе щось будь-хто. А шкільний предмет Світова література навчає розуміти твори, відкриває для учнів цей безмежний світ читання.

  29. Тхір Наталія коментує:

    Сподіваюсь на здоровий глузд усіх нас і працівників міністерства, об’єднувати світову і українську літератури не можна в жодному разі! Це нагадує вивчення географіі світу виключно на глобусі України.

  30. Вікторія коментує:

    Реформа, заради реформ – це просто слова, репліка! Обурення – емоція на таку пропозицію! А, мені, як мамі учениці 7 класу, яка й так постійно бореться з небажанням дитини читати, придумуванням мотивації до читання, підбираючи цікаві твори для заохочення – просто ніж в серце!!! Яку ціль переслідують наші реформатори? З усіх сторін чути:”Діти – наше майбутнє!!” А яке це майбутнє має бути? Як, без літератури, навчити дитину мислити, роздумувати, ГОВОРИТИ!!
    Якщо об’єднають літератури в один предмет – відповідно, кількість творів скоротиться. Сумно, що мало кого турбує доля вчителів зарубіжної літератури…

  31. Гуцал Світлана коментує:

    Доброго дня, шановні учасники дискусії. Не можу не висловити подяку І.Мегедь за таке чудове відео! Лаконічно, цікаво, інформаційно і з гумором. Згодна з Ігорем Ціко, що предмет “Зарубіжна література” в його сучасному вигляді “створює необмежений простір для високоякісного розвитку особистості”. А переоцінити роль української перекладацької школи у вивченні нашого предмета дійсно важко. Повністю згодна з думкою А Мартинець щодо моделі мовно-літературної освіти: чи варто копіювати щось чуже, коли можемо (і робимо це!) створити власне, орієнтуючись на вітчизняні здобутки та цінності. А пишатись є чим!І те, що такі актуальні питання розвитку Зарубіжної літератури в ЗНЗ України обговорюються широкою спільнотою однодумців – запорука успіху.

  32. Наталія коментує:

    Шановні держслужбовці (та) або літературознавці! Дуже прошу прислухатися до світового досвіду та світового культурного і літературного надбання! Сучасній освідченій людині, а саме такими ми хотіли б вважатися і хочемо бачити такими наших дітей, неодмінно створювати можливість вивчати відверто-емоційну, різноетнічну, суперечливу і неупереджену світову літературу і світову історію. Подивіться на наших дітей – вони вже громадяни світу. Не забирайте в них можливості бути ближче до світу, сприймати і розуміти його, а не тільки вміти говорити мовою Шекспіра, Гете та Бальзака. Вчителі світової літератури дають не тільки літературні знання дітям, вони вкладають в дітей фундамент культурного та загальноосвітнього рівня особистості – що є набагато ціннішим.

  33. Ольга коментує:

    «Час розкидати каміння, час збирати каміння…», – сказав біблейський Еклезіаст. Зараз державні чиновники від освіти розкидають каміння, розбираючи і руйнуючи підвалини нашої моралі, інтелігентності, освіченості – ті вічні цінності, яким вчить і які виховує зарубіжна/світова – як тільки вона не називалася за чверть століття – література. Але ж через деякий час все ж доведеться каміння збирати. То що ж ми зберемо?? І чи зберемо взагалі щось? А чому б чиновникам не звернутися до думки дітей та їхніх батьків, не сказати їм прямо, що хочуть забрати у дітей найцікавіший і найбільш морально і духовно орієнтований предмет із шкільного курсу? Тому що вони знають, яку відповідь почують.
    Дика сама суть питання – взяти за основу чиюсь модель освіти. Навіщо?? Якщо є своя, напрацьована, виважена і далеко не найгірша у світі модель? Що стоїть за «моделлю освіти»? – зробити наші майбутні покоління такими ж, як і діти в тих країнах, чию модель запропоновано до використання? А чи виправдано це? Чому наше суспільство у майбутньому має стати таким же примітивним, як у деяких західних країнах, де пересічні громадяни впевнені, що Другу Світову війну виграла Америка, Словенія і Словаччина – одна й та ж країна, ненавидять дівчину-емігрантку з Києва за те, що вона граматику їхньої рідної мови знає значно краще за них, нічого не чули ні про Тома Сойєра, ні про Фауста, ні про Одіссея чи Дон Кіхота, математику у випускному класі вивчають на рівні нашої програми для шестикласників?
    Свого часу академік Д. Затонський висловив думку стосовно курсу зарубіжної літератури: «за 10-15 років… український випускник вигідно відрізнятиметься від свого ровесника з країни, де ЗЛ в школі не вивчають». Якщо зарубіжна література буде «інтегрована» – читай «знищена, знівельована», то надії академіка не лише не справдяться, а взагалі буде зруйновано «храм нашої культури» і навіть стерто з лиця землі те перехрестя, де цей храм стоїть. Схоже, що це і є основною метою інтеграції курсів. Не можна штучно створювати духовний геноцид проти власного народу, руйнувати його майбутнє. Необхідно розуміти, що прибравши із шкільного курсу кращі здобутки світової літератури, можна навіть не сподіватися на те, що «…стануть українці через 40-50 років інтелектуальною, шанованою в світі спільнотою, що здатна знайти своє місце серед лідерів світової культури й цивілізації». Бо якщо в нашій країні ще існують люди з високою мораллю, то в основному за рахунок світової літератури, а інтегрувавши курси, ми одержимо гвинтика, якого ніщо не цікавить(((

  34. Ірина Мегедь коментує:

    Не забуваймо ще про одне-зарубіжка при всій своїй духовній і естетичній висоті – курс ПРАКТИЧНИЙ. В наш прагматичний вік, коли так часто говорять необіхдність набуття учнями практичних вмінь і життєвих компетенцій – це чогось варте. От скажіть мені,як практично переконати середньостатистичну сучасну дитину, що зросла в християнському полі,в тому,що мусульмани-не всі терористи?Дати їй прочитати Хайяма. Як розбити упередження щодо людей нетрадиційної орієнтації, переконати,а не задекларувати,що на інтелектуальні, творчі, людські якості орієнтація не впливає? Якщо є упереджені,нехай спробуть бути розумнішими і оригінальнішими,ніж Оскар Вайльд).Можна прочитати про фашизм в курсі історії, здригнутись подумки від кількості загиблих, але ЗРОЗУМІТИ,ПЕРЕЖИТИ те,що фашизм починається не з пострілів,а із спалення книжок, із шкільного виховання молоді,не навченої мислити і ставити запитання самостійно, можна за 30 хвилин обговоривши маленьке оповідання Бьолля. Де можна руками помацати античність,про яку розповідають на уроці історії? На зарубіжці, розгорнувши Гомера і Тіртея.І перші ж істини античності суто практичні -гнів на війні шкодить в першу чергу своїм;кожен, хто іде в бій, захищає свій світ;навіть гола і бідна батьківщина варта того, щоб на неї повернутись.Не актуально?Не патріотично? Далеко від запитів сьогоднішнього дня?Можна подивитись очима,як виглядає середньовічний замок,а можна пожити там декілька тижнів, приміряючи на себе лицарські обладунки з Айвенго чи поблукати вулицями середньовічного міста,виспівуючи “Гаудеамуса”.Чи сьогодні вже його ніхто не співає?Як пояснити на прикладі, що технологічна складність сучасного світу починається з уваги до простих і буденних речей?З хайку-дуже просто. Мало знати. що Шекспіром захоплюється весь світ,треба ж з’ясувати- ЧОМУ. Це може зробити дитина на уроці англійської мови? Чи буде чекати, поки батьки куплять квитки до театру? Може й не дочекатись-батьки люди зайняті.Я не кажу вже про те, що навряд чи урок біології дасть відчути, пережити досвід,коли біологічна форма тіла раптом дає збій. Чи травм і хвороб вже не існує? І як це – залишатись людиною в цьому жорстокому світі,коли оточуючі втрачають до тебе інтерес? Боляче, так,-це можна пережити з Кафкою і навчитися шукати свої крила,чи ,бодай, крильця… І ще про одне -про кути зору і кути огляду. Хіба через переклад Кіплінга,який робить Стус, не ясніше видно масштаб особистості видатного українця?Хіба можна сказати,що ти знаєш поезію Ліни Костенко, якщо ти не розумієш,чого це вона так переживає за шарлевільських хлопчиків, суворих флорентійців і занедбані вітряки?І скажіть мені,у кого з інтегрованих в одне українобіжників вистачить часу, щоб на уроці розповісти про те, що сьогодні, над київськими пагорбами,найстаріший в столиці України годинник,подарований видатним франузьким письменником Бальзаком, ще й досі віддзвонює час?

  35. Володимир коментує:

    (…)Але хочу зазначити, що людина, яка буде вирішувати питання зарубіжної літератури має в повній мірі розуміти свою відповідальність.
    Відсутність зарубіжної літератури нанесе суттєву шкоду розвитку дітей!

  36. Влад коментує:

    Я – ліцеїст столичного ліцею НТУУ “КПІ” і вважаю, що предмет зарубіжна література повинен лишитись серед усіх предметів у курсі вивчення в школі. На мою думку, необхідно розвивати молодь і надихати її на прочитання літератури, а також на ознайомлення з літературним процесом в цілому.

  37. Клименко Ірина коментує:

    Доброго дня, шановні колеги! Насамперед хочу подякувати всім за небайдужість до проблеми інтеграції гуманітарних предметів. Кожен з нас розуміє важливість і необхідність предмету зарубіжна література , як самостійного. Межпредметні зв’язки це чудово, але ми маємо пам’ятати, що Світова література, як і вся світова культура вбула й залишається при будь-яких умовах фундаментом духовного розвитку особистості. Нашою метою, як і раніше , залишається всебічний розвиток дитини,розкриття кращих його здібностей. І без доброчинного впливу світової літератури всім нам не обійтися. І не важливо , йдеться про виховання слюсарів-сантехників, військових, або вчених.
    Читаючи твори зарубіжних авторів, людина розвиває себе етично та духовно. Світова література навчає нас правильно формувати свої думки, вміти сприймати красу оточуючого світу, сприяти кращому розумінню інших людей, їх переживань, прагнень та надій.
    За допомогою літературних творів людина формується різнобічно,так збагачується її внутрішній світ. Зарубіжна література виховує людину, вдосконалює її особистість та знайомить зі зрілим життям. Зарубіжна література допомагає школярам збагнути різноманіття та важкість життєвих стосунків, знайомить з елементами літературоведення.
    Світова література необхідна, як основне побудження до саморозвитку. Лише читаюча людина зможе краще пізнати світ. Отже я впевнена, що зарубіжна література лишається одним з найважливіших предметів, який обов’язково повинні засвоїти сучасні школярі. Сподіваюсь, що ця реформа не знайде підтримки серед освітян! І це не заради вчителів, а виключно заради підростаючого покоління, яке просто не в змозі буде отримати повні обгрунтовані знання з найважливіших дисциплін!!!!!!

  38. Марія коментує:

    Зарубіжна література – це не лише читання книжок, це наша культура, наше світосприйнятя,навіть банальне розуміння, що є добром, а що – злом. Хіба може людина бути всебічно розвинутою, якщо вона не читала твори, що всім світом визнанні класикою? Прочитавши складну книгу, я з нетерпінням чекала на можливість обговорити незрозумілі мені моменти з досвідченим вчителем. І зараз мені не вистачає цієї години на тиждень, коли можна було поговорити про дійсно хвилюючі тебе питання. Забрати в дітей світову літературу – забрати в них право на власну думку.
    Випускниця Технічного ліцею НТУУ “КПІ”

  39. Наталія коментує:

    Невже є такі люди, на яких не вплинула світова література та її викладання? Саме завдяки цьому предмету я стала більш свідомою та почала дивитись на багато речей з іншого боку. Мій вчитель пояснив мені сенс багатьох складних творів, прочитав які я сама не зрозуміла ні слова. Я це дуже поважаю і назавжди запам’ятаю неймовірну атмосферу, коли я могла просто просидіти всю пару лише слухаючи та розуміючи всю глибину зарубфжного поета.
    Випускниця Технічного ліцею НТУУ “КПІ” 2016 року

  40. Васильченко Валерія коментує:

    Я вчуся на перекладача у Київському Національному Лінгвістичному Університеті, і зробити вибір на користь саме цієї професії мені допомогли два шкільні предмети: іноземна мова і світова література. І я взагалі не можу зрозуміти як комусь могло прийти у голову прибрати зарубіжну література зі списку шкільних предметів. Навіщо нам взагалі література? Щоб розвивати наше мислення(звичайно це не єдина ціль даного виду мистецтва, але давайте розглянемо її). Нас повинні навчити мислити. Звичайно не мислячу, неосвіченну людину набагато легше контролювати, але ми ніби збираємося в Європу, не потрібно забувати про це. Залишиться українська література і це, звісно, добре, але як ми можемо розвиватися, прагнути до чогось більшого, якщо ми обмежуємо себе рамками. На мою думку, в першу чергу із школярів повинні виховувати особистостей і тільки потім українців. Як можливо стати Людиною, не просто жителем України, не просто жителем Європи, а братом чи сестрою кожному жителю нашої планети, якщо ти не маєш ні найменшого уявлення про те, що важливо для них, на яких міфах створювались їх цивілізації, які книги писали їх письменники, яку біль відчували їх поети. Літератури усіх країн – різні, але у них є щось спільне, і інколи свою літературу набагато легше збагнути через призму зарубіжної. Звичайно я не можу бути об’єктивною, бо саме світова література багато разів рятувала мене у кризових ситуаціях(і я на 100% впевнена, що я не одна така), але хіба це не свідчить на користь збереження цього предмету?

  41. Інна Черненко коментує:

    Дозвольте і мені, вчителю, який з першого дня викладає зарубіжну літературу, приєднатися до дискусії.
    Світ очима зарубіжної літератури. Саме так діти долучаються до найкращих творів світового доробку. Знайомляться з національними особливостями, звичаями, традиціями. З повагою ставляться до людей різних національностей та культур. Так, не на словах, в їхню свідомість входить не тільки поняття, але і й розуміння толерантності. Діти говорять на уроках, що всі люди, будь з якого куточку землі і в будь-який час, мріють про щастя і любов, хочуть добра і справедливості. Саме цьому навчає курс зарубіжної літератури. “Родзинка” середньої освіти незалежної України. Один із небагатьох предметів шкільної програми, що вчить думати, висловлювати та відстоювати свою думку, аналізувати вчинки інших, поважаючи їх право на вибір. Не критикувати, не засуджувати, а зрозуміти…
    Дозвольте дітей не позбавляти можливості читати і розвиватись; дозвольте їм пишатись тим, що саме їх поважає і цінує ДЕРЖАВА, даючи можливість вивчати такий культурний пласт людства.

  42. Згадую, як у процесі становлення предмету «Зарубіжна література» в українських школах відбувалася досить активна дискусія між усіма небайдужими (не тільки науковцями, а й учителями, журналістами і навіть батьками учнів) щодо методологічної основи його викладання: як «підручника життя», як науки чи як мистецтва слова.
    Упродовж більш ніж двох десятиліть предмет розвивався у наукових пошуках, методичних експериментах, творчих відкриттях… І до обговорення змін у навчальних програмах знову-таки долучалися багато небайдужих людей. Який ще із шкільних предметів (хіба що історія?) міг би конкурувати із «зарубіжкою» в такій активній зацікавленості як спеціалістів, так і громадськості?
    В останні роки в процесі широкого, відкритого для загалу обговорення концепції і змісту нової програми із зарубіжної літератури вона оновилася сучасними, цікавими для дітей творами – кращими здобутками світового письменства. В доробку досвідчених вчителів-зарубіжників з’являються чимало компаративних прийомів – майстерного зіставлення творів зарубіжних і українських авторів. Але такі елементи індивідуальних розробок уроків зовсім не означають, що ці два предмети можна механічно злити в один. Переконаний, що процес інтеграції (об’єднання в один шкільний предмет) суттєво нашкодить якості викладання літератури в школі. У першу чергу – через необхідність скорочення програмових творів. І звичайно ж, через брак навчального часу.
    Яким би не був взірець для розвитку нової української школи (польський, американський чи фінський), ми, українські педагоги, уже пишаємося, що маємо в своєму арсеналі такий важливий науково-естетичний людинотворчий інструмент, яким став за роки нашої незалежності предмет «Зарубіжна література». Висловлюю надію, що нам буде чим пишатися і в майбутньому…

  43. Я в освіті вже понад 30 років. Різне було… Але я пам’ятаю, коли з’явився предмет «Зарубіжна література». Спочатку переляк, бо я ж нічого не знаю! Потім…маленькими кроками я почала сама знайомитися с шедеврами зарубіжної літератури, потім разом з учнями… Як добре, коли дитина біжить зранку до мене і запитує про прочитане, хоче поставити запитання…Часто виникали дискусії. Але це ж так чудово! Саме в дискусії народжується істина.
    Вчора запитала у сина, який закінчує університет: Який шкільний предмет допомагає розкривати особистість? Він одразу відповів: Зарубіжна література! А ще пригадав Кафку з його «Перевтіленням». Цей твір для нього став найскладнішим в водночас найцікавішим на шляху розуміння самого себе, стосунків між членами родини.
    А тепер давайте мислити… Скажіть мені, який шкільний предмет дає таку можливість? Саме зарубіжна література. Запитайте випускників шкіл! Який предмет став улюбленим, дає можливість мислити? І що найголовніше – читати!
    Читаємо Проект Закону України «Про освіту» №3491-д від 04.04.2016.
    Там сказано: «Метою повної загальної середньої освіти є різнобічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка усвідомлює себе громадянином України, здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, трудової діяльності та громадянської активності», «ШКОЛА МАЄ БУТИ В АВАНГАРДІ СУСПІЛЬНИХ ЗМІН В Україні, як і у всьому світі, набирає ваги так зване покоління Y, або «діти тисячоліття», які народилися між 1990 і 2000 роками. Їхні погляди, спосіб життя кардинально відрізняються від старших поколінь… Життя для них – це гармонія між зароблянням коштів, пізнанням нового, самовдосконаленням, грою та розвагою».
    А який предмет дає можливість подумати про те, що ж таке гармонія, спробувати знайти цей шлях до самовдосконалення? Я вам дам відповідь: Зарубіжна література! Ми вчимося на основах правознавства знати свої права. На основах економіки – рахувати гроші А душа? Хто про неї подумав?
    Світ художньої літератури надзвичайно різноманітний! Не можна економити на інтелекті нації!
    Дивно! Прагнути в Європу і водночас не знати європейської літературної спадщини…
    Чи готові реформатори нести відповідальність за наслідки їхніх реформ?

  44. Андрєєва Марина коментує:

    Доброго дня, шановні колеги. Художня література — це безмежний світ, у якому постає і вирішується безліч проблем. Цей світ має багато призначень. Так, читанням насолоджуються, а знання літератури є важливою ознакою освіченої, культурної, інтелігентної людини. Водночас, художні твори містять своєрідну шкалу духовних і моральних цінностей, накопичених людством упродовж тисячоліть, ознайомлюють нас із життям, побутом, звичаями, світоглядом і культурою різних народів.Позбутися цього? І до чого дійде людство?Де ж життєві цінності? У книзі можна знайти і мудрі відповіді на питання буття, призначення, віри і сенсу життя. Слідом за подіями в житті героїв читач вчиться диференціювати правду і вигадку, істинні і показні наміри. Один з найбільших плюсів літератури в тому, що вона вчить відчувати, співпереживати, розвивати власний емоційний світ. А ще – думати, що дуже важливо. Як відомо, вчиться краще на чужих помилках. Тому я не уявляю життя без літератури, без книжок. Як можно позбавити дітей виховувати в собі людину!
    Вчитель І-ІІІ ст. № 286 м. Києва Андрєєва Марина

  45. Анжела Мельник коментує:

    Доброго дня, шановні однодумці! Дозвольте приєднатись до дискусії. Насамперед, хочу висловити слова подяки Ірині Кузьменчук за організацію обговорення такої важливої проблеми та усім експертам, що задали такий небайдужий тон та високий градус дискусії. З превеликим задоволенням приєднуюсь до думок вельмишановних О.О.Ісаєвої та Ж.В.Клименко. Не буду повторюватись та утомлювати читачів розлогими коментарями, а скажу одразу: категорично заперечую інтеграцію гуманітарних курсів в український школі у будь-якій пропорції. За такого підходу, на мою думку, взагалі відбудеться руйнація вітчизняної освіти, яка завжди була гуманітарною.
    Як бачимо, інтеграція гуманітарних курсів, зокрема, української мови – української літератури – зарубіжної літератури, що загрожує сьогодні вітчизняній школі зачепила чимало людей. І що цікаво, це не тільки науковці, методисти або вчителі, тобто люди «зацікавлені». Пишуть коментарі школярі, як теперішні, так і колишні. Хіба ще щось треба говорити? Самі учні, ті, задля яких і вводяться усі реформи, визначилися: Так! Вони люблять зарубіжну літературу і хочуть її вивчати в школі! Хотілося, щоб на це звернули увагу автори реформ.
    І ще, для мене шкільний курс «Зарубіжна література», який є ровесником нашої незалежності, став своєрідним лакмусовим папірцем: на що здатна наша національна система освіти, чи спроможна вона генерувати свої оригінальні моделі навчанні, чи може консолідувати науковців та педагогічну спільноту, батьків і дітей у вирішенні важливих питань? Майже чверть століття існування дисципліни (цілком успішне!) лише переконують у тому, що ми не тільки спромоглися змоделювати новий шкільний літературний курс, а й визначили його методологічну основу, розробили й продовжуємо розробляти методи й прийоми роботи з інокультурними творами, працюємо над вирішенням вічного «програмного» питання. Уведення шкільного курсу «Зарубіжна література» не тільки сприяло інтенсивному розвитку її методики навчання, а й слугувало розвитку української перекладацької школи… Входить, що ми на щось таки здатні?! І непогано розібралися, як потрібно виховувати нашого (українського!) учня. Що, як і коли йому читати… На цьому предметові вже виросло ціле покоління! І можливо, нашим партнерам – польським ученим варто вивчити і наш досвід мовно-літературної освіти??? Самі собою згадались слова Тараса Шевченка: «І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь…». Не цураймося свого, того, що створили самі – шкільний курс «Зарубіжна література» – предмет, що став справжнім діамантом у гуманітарному намисті…

  46. Валерій Іванович Батько Двох Учнів коментує:

    Я не педагог і не науковець. Я батько двох молодих українців, які намагаються стати повноцінними членами громади та свідомими европейцями… Не можу і не хочу мовчати! Свідомий українець сьогодні – це людина самостійна, яка має власну позицію та думку. А завтра? Який буде свідомий українець завтра? Яким буде його рівень освіти? Старший син закінчує університе, молодша дочка вчиться у третьму класі. Мене дуже хвилює, якою освіта буде завтра. Я впевнений, що не можна за 25 років існування предмету сьогодні говорити про його знищення (інтеграцію). На мою думку, необхідно розвивати молодь і надихати її на прочитання літератури, а також на ознайомлення з літературним процесом в цілому. Як, без літератури, навчити дитину мислити, роздумувати, ГОВОРИТИ!!!
    Якщо об’єднають літератури в один предмет – відповідно, кількість творів скоротиться. Сумно, що мало кого турбує доля вчителів зарубіжної літератури…
    Культурне майбутнє наших дітей під загрозою! Подумайте, і не робіть під кальку те, що зроблено в інших країнах. Ми краще!
    Що наступний крок реформ? Спалювання книжок посеред площі? Там де однобоке ставлення до світової літературної спадщини, там замість вчителя приходить військовий, а замість священника – аделаджа… Помилково висловив свою думку в дещо іншому розділі, прошу розмістити тут.

  47. Вiра Пальчик, Святошинський район коментує:

    Дiм там, де ти є. Це вся Земля, а зарубiжна лiтература вiдкриває нам шлях до неï. Через твори авторiв рiзних краïн людина всебiчно розвивається. Кожна нацiя є вiдмiнною вiд iшоï, з особливими тiльки для неï поглядами, культурою, ментальнiстю, свiтобаченням та iдеалами. Так ми I дiзнаємося про весь свiт.
    Тому, на мою.думку, дiтям дуже важливо вивчати зарубiжну лiтературу в школi як окремий предмет.

  48. Мати й бабуся яких багато коментує:

    Матір трьох учнів й бабуся онука-школярика. Як вам легко, пані й панове служителі освіті, щось прибирати, інтегрувати. Тільки – но молодь долучилась до скарбниці світу, треба вам забрати можливість. Мої діти до цього часу оперують цитатами із книжок світової літератури. Вони порівнюють, аналізують -тобто думають. Бачать себе частиною світу. Це погано? Ні. Не хочу, щоб мої онуки не могли ТАК себе відчувати. Що ж ви робите з дітей прагматичний! Невже душа вже не потрібна? А я хочу, щоб діти знали й відчували душі інших народів. Не сміялися над дітьми інших національностей. Може б менше було кривди? Нашіжж діти вчаться тільки в Україні. Немає у їхніх батьків таких можливостей, пани з влади. Краще продумайте методичні й педагогічні, ще які там треба чинники гарної освіти. А так ви мені здаєтесь просто маріонетками, а хотілось би бачити професіоналів, яким не страшно довіряти долю наших дітей та онуків.

  49. Надія коментує:

    Коли я повернулася в українську школу після 4 років навчання у Польщі, багато елементів нашої системи освіти мене здивувало. Серед тих нечисленних, що здивували приємно, був урок зарубіжної літератури у 8 класі. На фоні монотонного зачитування підручника та декламації формул у рамках інших предметів, завдання розповісти про будь-яку книгу, прочитану влітку, стало для мене можливістю розкритися перед новим класом і відчути свій улюблений політ творчості. Можливо, це питання удачі, але всі вчителі зарубіжної літератури, з якими я знайома, винятково захоплені своїм предметом. Моя вчителька, Інна Леонідівна, з необхідною неполегливістю втягнула нас у площини біблійних сюжетів і троянських міфів, а потім ми самі не хотіли з них виходити: вслухалися у кожну фразу, думали!, вигукували коментарі, вдома вичитували матеріали із гордими поглядами академіків-мистецтвознавців. Ми з радістю чекали на рубаї Хайяма, потім на портрет Раскольнікова, в 11 класі на екскурсію в Музей Булгакова. Ці уроки надихали, бо вони захоплювали зануренням в історію, в життя митця як просто людини, у голову близьких персонажів. Моя програма зарубіжної літератури охопила теми від економічного життя постреволюційної Франції до епатажності висловлювань Хармса; вона навчила мене аналізувати, будувати тези (я так уперше почула це слово), писати твори і впевнено передавати дійсно власне! бачення. Я не дуже вірю в те, що нова система об’єднання/скорочення зможе передати такий обсяг інформації.
    Урок зарубіжної літератури дійсно унікальний, і не несе для учнів “навантаження”, яке логічно усунути. Щоб справді покращити систему освіти, треба зробити її індивідуалізованою. У США, куди я зараз планую вступити, окрім декількох необхідних предметів, кожен учень обирає собі десятки курсів за власним бажання, складаючи свій особливий план навчання, і, що важливо, оновлюючи його кожні декілька місяців. Це дає змогу кожному глибоко вивчати лише ті сфери, до яких є щирий потяг. В Україні така можливість буде народжена не скоро. Гаразд, почекаємо. Але навіщо тоді обрубувати можливість, яка, на щастя, в українських дітей існує, – вивчати літературу, заховлюватися нею і будувати з нею власні погляди?

  50. Дарина Балдинюк коментує:

    Будучи досить молодим автором, який вже активно публікується у різних збірках, журналах, я ніколи не забуваю, завдяки чому це все почалось. У школі, саме курс зарубіжної літератури відкрив для мене світ творчості, духовності та допоміг розкрити себе як письменницю. Ремарк писав: “Розум дано людині для того, щоб він зрозумів: жити одним розумом не можна. Люди живуть почуттями, а почуттям байдуже, хто правий”. У кожної дитини в школі є безліч предметів, які розвивають її розум, та лише одиниці, які розвивають її душу. Йдеться про уроки літератури. Здавалось би, поєднання української та зарубіжної літератури зменшить кількість годин, що полегшить процес навчання дітям та вчителям, проте це поєднання неможливе через різноманітність описаних в цих курсах культур. Українська література – неповторна і унікальна в своєму роді, вона розповідає про всю сутність нашого народу,про справжніх українців та їх країну. Матеріал настільки колоритний та особливий, що вимагає лише викладання в чистому вигляді, без домішок з інших предметів. Але діти не живуть в ОКРЕМІЙ країні, Україні! За її межами існують сотні держав, тисячі міст, які різняться своєю індивідуальністью та особливістю.
    Сучасна людина повинна виходити за рамки своєї зони комфорту, розвивати себе, пізнавати світ “за межами”, кожен день поповнюючи себе знаннями про нього. Саме зарубіжна література дає змогу поринути в думки іноземних авторів, тим самим вивчаючи культуру кожного з них, дізнаючись про ментальність різних країн в різні періоди.
    Зарубіжна література знайомить дітей з людьми, які змінити своїми думками світ. Ці імена знає кожна освідчена людина, їх слова досі цитують через десятки, сотні років. Це – нонсенс, забрати у дитини можливість знайомитись з ними, вивчати їх, любити. Музична класика вивчається у кожній школі, а літературною класикою хочуть знехтувати? Ми – частина світу, який був до нас і буде після. Дайте можливість нашим дітям знати, в якому світі вони живуть.

  51. Даниил Белый коментує:

    Ребят. Я пишу на русском не потому что москаль, а потому что так удобнее.
    Я как обычный студент психолог дам просто ответ на поставленные вопросы.
    1. То что зарубежная литература появилась через год после того как Украина стала независимой, так это нормально. Ведь мы стали отдельной страной и литература которая была написана авторами не из Украины уже автоматически становится зарубежной. Не ввести её нельзя было, ведь уверен что тогда бы все просто б начали подписывать бумаги что б хотя бы изучали Достоевского, Пушкина, Есенина … на занятиях украинской литературы, ведь это классика, тем более тогда так считали точно.
    2. Литература, в принципе любая литература (почти), меняет человека в лучшую сторону. Книга это телевизор у нас в голове, в котором передачи выбирает не Киселёв, а прекрасные люди, которые знали своё дело и в 2 страницах могли описать так прекрасно человека, что мы сразу видели его на сквозь, и по их произведениям мы можем смотреть как менялся человек сам и в принципе потом уже и понять людей того времени, что очень важно. В 2016 мы имеем таков результат: когда украинцы уезжают за границу, то их там считают образованными, ведь они знают столько всего, и к тому же каждой стране будет приятно когда знают её героев. Литература помогла понять детям что есть не только вот – маленький участок Украина, а есть ещё и другие страны. Это помогло детям мечтать и в итоге лучше понимать мир и легче находить себя.
    3. Но в том числе я бы всё таки желал бы объединить две литературы в одну. Зачем их изучать отдельно если это одно и тоже. Когда я изучаю на парах психологию, то я не изучаю отдельно методы украинских учёных и отдельно мировых. Это же смешно, они все трудятся над одним.
    4. Тут почти то же самое что и в 3 пункте. Я предлагаю объединить литературы и если что, через 5 лет вернём всё на место. Разве редко у нас эти реформы бывают ?)
    Спасибо что дали высказаться и спасибо что прочитали ещё одно субъективное мнение обычного 18летнего подростка.

  52. Ольга Буряк коментує:

    Література – це мистецтво слова. А зарубіжна література – це один із небагатьох шкільних предметів, що розвиває душу і виховує почуття, вчить цінувати красу і допомагає правильно будувати своє життя.
    Ми, вчителі, покликані навчити сучасну молодь критично мислити, розмірковувати, аналізувати, давати оцінку. Література сьогодні – це спосіб соціалізації особистості у суспільстві, що означає “пізнати себе і навколишній світ”.
    А інтеграція української і зарубіжної літератури позбавляєте нас, а, отже, і молодь реалізації вище сказаного. Підтримую думку А. Мартинець про розробку власної мовно-літературної моделі освіти. Навіщо повторювати, якщо є своє. Маючи самобутнє, і не гірше, а краще, не варто відмовлятися від нього. А особливо позбавляти кращого українського досвіду, яким є зарубіжна література, майбутні покоління, які будуть рухати Україну вперед.
    У культурологічній лінії Державного стандарту базової повної загальної середньої освіти говориться про “усвідомлення творів художньої літератури як важливої складової мистецтва, ознайомлення учнів із новими художніми цінностями світової художньої культури, розкриття особливостей творів, літературних явищ і фактів у широкому культурному контексті, висвітлення зв’язків літератури з філософією, міфологією, фольклором, звичаями, віруваннями, культурними традиціями різних народів і національностей”.
    Тож давайте його реалізовувати!
    P.S. Висловлюю щиру вдячність модератору та експертам за організацію подіумної дискусії та обговорення даної проблеми. Матимемо надію, що нас почують і дослухаються.
    Викладач зарубіжної літератури Технічного ліцею НТУУ “КПІ”

  53. Цілком згодна з думкою про те, що предмет зарубіжна література повинен бути у школі. Саме цей шкільний предмет дозволяє долучити дітей до скарбниці добірних і найяскравіших творів зарубіжних авторів і передбачає формування гуманістичного світогляду. Зокрема, передбачає засвоєння загальнолюдських моральних принципів, виховання поваги до різних національних та культурних традицій, толерантного ставлення до «Іншого», активної громадянської позиції.
    Підтримую думку А.Мартинець, що «важливість предмету “””Зарубіжна література” не підлягає жодному сумніву». А інтеграція предметів, переконана, фактично знищить курс зарубіжна література.
    На думку приходять слова, які промовив Бродський отримуючи Нобелівську премію: «Література не може врятувати світ, але вона може врятувати душу окремої людини. Тоді й світ отримає шанс на спасіння».
    Тож сподіваюся в процесі реформ курс літератури не буде знищено, бо (література, яку не читають – вмирає), не спустошуйте душі дітей, дайте світові шанс.
    З повагою до всіх небайдужих, Людмила

  54. Ірина коментує:

    Зарубіжна література… Всього два слова, але який величезний зміст несуть вони в собі. Оповідання, і повісті, і п’єси, і вірші… Емоційна насолода!Цей предмет,згідно з опитуванням школярів ,найулюбленіший !Не розуміти значення його -бути далеким від школи,учнів та сучасності!Не всі візьмуть в доросле життя логорифми та косинуси,гіпотенузу та теорему Піфагора!А от мудрість рубаї,романтизм сонетів,пригодницькі романи і т.д. стануть в пригоді в майбутньому!Як сучасний школяр може не бути знайомим з Томом Сойером,Чарлі,Діком Сендом,Дон Кіхотом,Шерлоком Холмсом?????Як????На уроках зарубіжної літератури діти черпають знання,якими користуються в реальних життевих ситуаціях!Тож збагачуючись через літературу, учень збагачує і свою естетичну та емоційну свідомість.
    Через образне художнє слово бачить і красу високих гір, і засніжену тайгу, і розлогий степ, чує шум моря, плескіт його хвиль, переноситься у сипучі піски Аравії, у різнобарвний світ Африки, у сувору природу Антарктиди, проникає у захмарні висоти Всесвіту, у світ почуттів людини!!!!Інтегрувати курс світової и української літератури -отримати обмежене світоглядом суспільство!
    маю надію,що нас почують!

  55. Анна коментує:

    Дозвольте почати з невеликого, але важливого відступу – мене звати Аня, я навчаюсь в 11 класі, і моя пристрасть – писати.
    Так, саме пристрасть, і ті чинники, що перетворили це саме у пристрасть, а не у звичайне хобі чи просте уподобання те, що мені давало натхнення на мої вірші та есе, те, що відточуввло та шліфувало мій стиль – це мій потяг до читання і мої уроки зарубіжної літератури у школі. Я надзвичайно щаслива: впродовж всього шкільного курсу зарубіжній літературі мене навчав вчитель з Великої літери – її запал, її всебічна обізнаність у будь-якому програмному творі надихали і фізиків, і ліриків нашого класу, викликаючи нестримне бажання кинутись до книги навіть у тих, хто її не брав до рук ще випустившись з дитячого садочку. Так само мені пощастило і з вчителем української літератури, яка настільки палко вкладала душу в цей предмет, настільки майстерно і захоплено ознайомлювала нас із звичайною шкільною програмою, що навіть нелегка для сприйняття і надзвичайно драматична українська література стала практично моєю улюбленою.
    І зараз мені лячно уявити як ці два прекрасних вчителі будуть змушені підлаштовуватись під принизливе скорочення та ущілення шкільної програми, як їм доведеться наступити на горло власній гордості, коли твори, що розглядалися, наприклад, двічі за тиждень, тепер матимуть ризик бути похапцем пройденими. за один урок. Хто і як тоді виграє після такого необачного, гарячого і незрозуміло кроку об’єднання? Найбільший жах полягає в тому, що учні не зможуть проаналізувати і вивчити ні твори зарубіжної, ні української літератури. Адже перша – надто багатогранна і різноманітна, а друга – колоритна і неоднозначна, і зрозуміти їх без уважного та детального вивчення неможливо. Якщо ж дивитися ще ширше і глибше – панове, ви позбавляєте учнів не тільки права оволодіти якісними знаннями з обох літератур, не тільки можливості насолодитися сповна такими фундаментальними шедеврами, як роман “Портрет Доріана Грея” Оскара Уайльда чи новели “Intermezzo” Михайла Коцюбинського; ви ізолюєте націю, ви перетворюєте українську молодь в закриту і непривітну спільноту – бо лише шляхом вивчення зарубіжної літератури ми встановлюємо тісні зв’язки з іншими країнами, ми розуміємо їх культуру, їх історію, їх душу. Чи дійсно ви хочете об’єднати ці два предмети, чи дійсно ви хочете відібрати в української молоді безцінний ( і чи не єдиний!) шанс на це розуміння, чи усвідомлюєте ви, що тим самим ви ставите наших здібних, дружелюбних, відкритих до всіх українців на один щабель з багатьма непривітними відлюдьками і навіть відвертими шовіністами росіянами?
    Наша система освіти не ідеальна, так часто складається гірке враження, що вона тримається за півкроку від прірви. Не штовхайте її туди власними руками.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*