З Іриною Мегедь ми познайомилися на конкурсі «Учитель року-2001», на якому вона стала переможцем міського етапу. Тож знаємо одна одну давно. Враження підсилила її випускна робота на курсах наступного року. Це була «Друга світова війна у дзеркалі літератури». Після Іриного виступу мені було важко змусити презентувати свої роботи інших. Всіх ніби накрило, і я не виняток. Ми надрукували «Фугу смерті» П. Целана. З часом я читала багато учительських розробок, присвячених цій темі, але вони були ніби варіації Іриного уроку. Потім був «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» — урок, який став бестселером і, мабуть, кожен учитель ЗЛ Києва (і не лише) має цю презентацію.
Потім був поліфонічний Достоєвський, cумний Кафка, алюзивний Джойс… Цикл модерну і постмодерну. Пишу і ловлю себе на думці, що я можу відтворити в пам’яті і послідовність практик, семінарів, майстер-класів та майстерень, і їх зміст. Вони закарбовані в серці й думках і десь у глибинах тебе починають жити власним світом; в хвилини сум’яття чи розпачу ти линеш у цей світ і тішишся, що в тебе він є і є Ірина Мегедь.
І ось остання практика – Джойс. Але абсолютно інший. Між ними – шість років. Дотичні, але різні. Цікаво спостерігати, як змінюється пояснення матеріалу, як легким і майже прозорим стає витлумачення учням складних речей і як ти сам занурюєшся в цю гру. «Джойс – фрактальний автор», – звучить на уроці. Ірочка – фрактальний педагог. Кожен урок віддзеркалює її особистість й дозволяє нам заглиблюватися у Всесвіт на ім’я «Ірина Мегедь».
Ірина Кузьменчук
