Ігор Ціко
старший викладач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін
та методики їх викладання
Донецького ОІППО
ВИВЧЕННЯ ОРИГІНАЛУ І ПЕРЕКЛАДУ
НА УРОКАХ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ В 5-7 КЛАСАХ
(до проблеми формування етнокультурної компетентності учнів)
Переклад не стосується самих тільки слів;
це – справа розкриття усієї культури
Ентоні Берджес
Останнім часом українське суспільство перед системою загальної
середньої освіти ставить ряд важливих питань, пов’язаних із формуванням у підростаючого покоління національно-культурної ідентичності, збереженням самобутності рідної (української) культури, а також етнокультур народів, які проживають на території нашої країни та за її межами, вихованням толерантного ставлення до матеріальних і духовних надбань людства, плеканням мирного співіснування та діалогу між представниками різних етносів і національностей. У контексті сказаного значущою стає роль шкільного курсу «Зарубіжна література». Специфіка вивчення інокультурних художніх творів полягає у розумінні словесного мистецтва через осмислення учнем-читачем взаємопов’язаності автохтонних (оригінальних) художніх текстів і перекладених. У процесі викладання зарубіжної літератури вчителю- практику через низку об’єктивних і суб’єктивних причин не завжди вдається представити своєрідність національно-культурної домінанти того чи іншого літературного твору як репрезентації етнокультурної свідомості автора, його народу, історико-культурної епохи.
Завантажити повну версію статті та презентацію до неї
Тема, яку піднімає і розробляє у своїй статті пан Ціко, на часі як ніколи.
Наша держава проходить складне випробування на існування. І загроза не тільки у втраті території, захопленні її окупантом, а в тому, що люди, які прожили своє життя на нашій землі, виявилися чужими. Не всі, але достатня кількість, щоб створити грунт для захоплення. І вимагали приєднання не до Німеччини з культурою Гете і Белля, не до Великобританії з Шекспіром і Діккенсом. Не до США з Марком Твеном і Джеком Лондоном, не до Японії… Перелік може бути продовжений з урахуванням всього програмового матеріалу курсу зарубіжної літератури. Вони хотіли приєднання до Росії.
Ось тут і постає питання, яке безпосередньо стосується і вчителів нашого фаху. Ми пропагуємо інокультуру, учимо толерантного ставлення у мультикультурному світі. Але є одне але… Час показав, що не достатньо залучати мови оригіналу до знайомства з зарубіжною літературою, а тим паче додаткові елементи візуального підлаштування під традиції іншого народу. Головна проблема – це залучення українських якісних перекладів. Українська мова повинна бути головною у залученні учнів до культури народів світу. Саме мова буде інтегрувати дитину у мультикультурний світ, рідна мова розкриватиме традиції сусідів близьких і далеких у нашому домі Земля.
Підручники Зарубіжної літератури дійсно вміщують українські переклади. Але це не повні тексти. Найчастіше доступними стають російські переклади. Ми привчаємо дитину сприймати світ через російську мову, отже, формується викривлене сприйняття, що лише російська мова дає нам шанс побачити світ.
Хотілося б побачити у роботі дослідника саме опрацювання різних перекладів українською мовою одного іномовного тексту. Це даватиме можливість і до культури іншого прилучитися, і свою мову збагатити, і формувати усвідомлення важливості рідної мови.
Укладачами нової програми із зарубіжної літератури для 5-7 класів багато уваги приділяється порівняльному аналізу оигіналу твору та його перекладу (перекладів). Саме цьому питанню і присвятив свою статтю Ігор Цико. Автор статті досить цікаво та обгрунтовано (з прикладами та презентацією) розповідає про різні методи вивчення оригіналу та перекладу художнього твору, причому враховуючи різні рівні сприйняття учнів (аудіо, візуальний ряд, смислові відтінки). Особисто для себе взяла декілька цікавих ідей та прийомів для уроків по творчості Шиллера, В.Бикова, Басьо. Сподобалося використання пісні сестер Тельнюк на вірші Р. Бернса “Моє серце в верховині” (сама використовувала на уроках запис гри на трембітах та звуки природи Карпат). Цікавим є візаульно-смисловий ряд, пов’язаний зі сприйняттям учнями хойку Басьо, записану ієрогліфами. На жаль, автор не торкнувся питання вивчення текстів російських класиків – Пушкіна, Лермонтова, Єсеніна. Хотілося б почути різні думки з приводу цього проблемного питання: чи варто вивчати творчість російських поетів в перекладі (навіть в гарному), чи все ж таки краще дати можливість учням насолоджуватися оригінальним звучанням цієї прекрасної та неповторної поезії.