• Швидкість – здатність висловлювати максимальну кількість ідей (в даному випадку важлива не їхня якість, а їхня кількість).
• Гнучкість – здатність висловлювати широке різноманіття ідей.
• Оригінальність – здатність породжувати нові нестандартні ідеї (це може виявлятися у відповідях, рішеннях, що не співпадають із загальноприйнятими).
• Завершеність – здатність удосконалювати свій «продукт» або надавати йому завершеного вигляду.

За результатами аналізу методів активізації мислення було зроблено висновок, що здатність розв’язувати творчі завдання потрібно розвивати через навчання. Так було спростовано думку про «осяяння», яке не піддається управлінню і відтворенню. Натхнення характеризується напруженням усіх сил людини-творця, яке виявляється в емоційному захопленні предметом творчості та продуктивному оперуванні ним. Воно виникає у процесі самої роботи як певний її наслідок, а не перед нею. Тобто, для успішного досягнення мети необхідно систематично і регулярно працювати, а не чекати натхнення.

Таким чином, щоб відчувати себе щасливою, людина повинна реалізовувати свій потенціал, вміти плідно і творчо працювати. «Творчість – єдина форма щастя, якою неможливо пересититися», – вважає Ілля Шевельов. А отже розвиток творчих здібностей важлива складова навчання та розвитку особистості, яка дозволить їй досягнути успіху у житті. Тому одвічне освітнє питання «Чого і як навчати?» в площині проблеми, що розглядається, буде звучати таким чином: як побудувати процес навчання, щоб зберегти й розвинути закладений від природи творчий потенціал особистості, якими методами і формами цього досягти?

Результати психолого-педагогічних досліджень свідчать, що, коли дитині 3—6 років, її творча уява, фантазія сягають найвищого розвитку. Та якщо три-чотирирічний малюк мислить нестандартно, часом навіть інтуїтивно, то згодом ця здатність зникає, оскільки дітей вчать сприймати вже готове, вже доведене. Стереотипи мислення (тобто психологічна інерція) є бар’єром під час створення, застосування нового. Такими психологічними бар’єрами можуть бути:

• острах втрутитися в чужу галузь, породжений вузькою спеціалізацією;
• острах видатися некомпетентним, що породжує острах критики;
• страх перед авторитетом;
• острах ідеального як чогось недосяжного, нереального;
• невміння сприймати об’єкт у незвичній функції, тобто творча сліпота.

Для усунення цих бар’єрів необхідно дотримуватися основних принципів стимулювання творчої активності, які передбачають:

• створення для дитини безпечної психологічної бази, до якої вона могла б повертатися, будучи «здивованою» власними відкриттями у процесі пошуків нестандартних рішень;
• заохочення здатності дитини до творчості, неприпустимість несхвальної оцінки творчих спроб;
• терпимість до незвичних ідей і запитань, необхідність відповідати на всі запитання дітей тощо.

Американські педагоги Б. Трилінг і Ч. Фейдл вважають, що для того, щоб сформувати навички, необхідні для життя у ХХІ столітті, потрібно навчити учнів ставити правильні запитання, виконувати різноманітні задачі, використовуючи метод проектів, а також застосовувати навчання, в основі якого лежить проектування як процес. У процесі навчання вчителі світової літератури м. Києва активно використовують метод проектів, який дозволяє розвивати творче й критичне мислення, особистісно орієнтовано підходити до реалізації здібностей кожного учасника та отримувати й аналізувати конкретні результати від навчання. Метод проектів передбачає як індивідуальні, так і групові види діяльності. Дослідження колективної роботи учнів над навчальними завданнями стало предметом багатьох наукових робіт. Вчені приходять до такого висновку: учні, що працюють над виконанням практичних навчальних завдань спільно, мають значні переваги порівняно з тими, хто працює поодинці. Серед цих переваг: набагато активніший ріст обсягу знань, як у всієї групи, так і в кожного її учасника; вищий рівень впевненості і мотивації; покращення взаємодії і стосунків з іншими учнями. Учням, які працювали самостійно і в групах, пропонували задачі чотирьох типів, щоб потім порівняти отримані результати. З’ясувалося, що команди перевершують учасників, які працюють окремо, у рішенні усіх чотирьох типів задач, в які б роки не проводилося дослідження. Крім того, працюючи в групах, учні успішніше виконують й індивідуальні завдання. Групова робота, як спільна діяльність людей у межах невеликих колективів, має таку мету:

• збільшити ефективність комунікаційних процесів та поліпшити взаєморозуміння учасників проекту;
• підвищити активність окремих учасників та стимулювати генерацію нових ідей.

Усі методи групової роботи засновані на принципі відкладеного обговорення. Отже, для реалізації проекту, потрібно розвивати в учнів навички самостійно навчатися: виділяти проблему і проектувати шляхи її рішення, ставити завдання і реалізовувати задумане. Розглянемо методи, які можна застосовувати в процесі роботи над проектом, під час роботи творчої групи та в інших видах діяльності, де потрібно проявляти нешаблонний підхід до справи, здатність виходити за межі заданих вимог. Найбільш поширеним методом групової роботи є метод мозкового штурму, який дозволяє генерувати велику кількість нових ідей за обмежений час. Існує приблизно 50 варіантів застосування цього методу. Метод мозкового штурму був розроблений морським офіцером США Алексом Осборном. Як розповідають, одного разу під час другої світової війни судно А.Осборна, на якому він був капітаном, йшло з грузом в Європу. Капітан отримав попередження про можливу атаку німецьких підводних човнів. А.Осборн зібрав команду на палубі і попросив висловити міркування як урятувати судно від торпед човнів. Один з матросів сказав, що потрібно всій команді встати вздовж борта і під час виявлення торпеди дути на неї, щоб віддути її в бік. Зустріч з підводними човнами на той раз не відбулася, але висловлена ідея була реалізована. Повернувшись на базу А.Осборн оснастив судно вентилятором, який створював потужний направлений повітряний потік, і цим вентилятором в одному з рейсів справді віддув торпеду від борта. Використовуючи цей досвід, після війни А.Осборн розробив метод мозкового штурму й створив школу дослідників і раціоналізаторів[3].

Дивергентне мислення передбачає вивчення різних поглядів, зокрема й незручних, немодних, смішних і дивовижних. Іноді нам потрібна точність конвергентного знання, а іноді воно виявляється занадто стриманим. Обидва методи можуть застосовуватися досить гармонійно, наприклад, для двох фаз мозкового штурму. Після визначення завдання, група використовує дивергентний спосіб мислення і створює безліч ідей. Після того як групі вдається сформувати їх достатню кількість, ведучий пропонує переключитися на конвергентне мислення, щоб оцінити всі ідей й обрати з них найкращі. Отже, під час розподілення учасників до генераторів ми обираємо людей з притаманним дивергентним мисленням, а до аналітиків – з конвергентним. Під час використання методу не забуваємо про ротацію ролей, щоб розвивати обидва типи мислення в учасників. Важливо також, щоб на кожному етапі обговорення використовувався лише один тип мислення. Якщо ми змішаємо конвергентне мислення з дивергентним на початку обговорення, то кожна ідея буде оцінюватися і піддаватися критиці в момент народження, що призведе до швидкого знецінення ідей.

Вимоги до учасників.

Завдання ведучого: забезпечувати якість мозкового штурму, регулюючи його хід. Повноваження ведучого:

1. Відповідати за процедуру й регламент роботи (дотримання правил).
2. Припиняти неконструктивне поводження учасників — «перетягування каната», «павиний хвіст» тощо.
3. Забезпечувати психологічну підтримку учасників, атмосферу активності й доброзичливості (повинен уміти миттєво позитивно оцінити будь-яку ідею).
4. Керувати процесом пошуку ідей (необхідно постійно уточнювати формулювання завдання, розширювати поле пошуку, задавати нові напрямки й аспекти розв’язань, задавати нові напрямки пошуку рішень для учасників).

Завдання генератора ідей: безупинно висувати ідеї щодо поставленої проблеми або завдання.

Вимоги до вибору учасника.

Генератори ідей повинні мати широкий кругозір, а також здатність відходити від нав’язливих ідей. Неприпустимо включати в групу генераторів природжених скептиків і критиканів. Бажано мати в групі генераторів дівчат і юнаків. Типи генераторів. Типовий генератор активно висуває ідеї з будь-якої запропонованої теми, завдання, у присутності третіх осіб і за наявності критики («фонтан ідей»). Тіньовий генератор активно висуває ідеї індивідуально. Інертний генератор має позитивну установку на творчість, але в нього немає досвіду, низький рівень вимог.

Правила для генераторів ідей.

1. .Прагніть висунути якомога більше ідей за широким спектром тем, заснованих на нових принципах, перенесення ідей із різних галузей, використання яскравих несподіваних аналогій.
2. Під час чергового висловлювання висувайте лише одну ідею. Інші – під час наступних висловлювань.
3. Свої ідеї висловлюйте якомога лаконічніше, без обґрунтувань, доведень, пояснень. На озвучування ідеї відводиться не більше 1 хвилини.
4. Використовуйте ідеї, висунуті раніше іншим генератором. Подумайте, як можна змінити, що додати, з чим поєднати тільки що висловлену іншим ідею, щоб ефективніше вирішити завдання.
5. Запропонуйте новий принцип, незвичне, фантастичне рішення, можливо хтось доповнить його.
6. Схвалюйте будь-які ідеї, навіть жартівливі, дитячі, безглузді – вони допоможуть народити нову ідею.
7. Пам’ятайте: продуктивному мисленню сприяє веселий настрій, каламбури, гумор, жарти. Генераторові ідей має бути притаманна віра в те, що кращі ідеї ще попереду, а також оптимізм.

Завдання критика-аналітика: виявлення раціонального зер­на в кожній запропонованій до аналізу ідеї. Вимоги до аналітика: Розуміння специфіки проблеми (завдання). Здатність до узагальнення. Йому мають бути притаманні оптимізм і віра в те, що краща ідея — це та, котра аналізується саме зараз.

Гарні аналітики можуть виявити нові принципи роз­в’язання завдання після класифікації принципів, висуну­тих генераторами. Дуже часто найцінніше в мозковому штурмі —- новий напрямок пошуку, а не конкретне рі­шення.

Етапи й правила моз­кового штурму.

Попередній етап — постановка проблеми. На початку цього етапу проблема має бути чітко сформульована. Учасникам розповідається про завдання генераторів ідей і аналітиків. Потім кожний пише, у якій групі він хотів би брати участь зі своїми товаришами. Відбувається відбір учасників штурму, обрання ведучого. Ведучий формулює в загальному вигляді сутність завдання. Мозковий штурм здійснюється у два етапи. Метою першого (основного) етапу є створення максимальної кількості ідей за короткий час. У ході обговорення проблеми членам групи пропонується висловлювати свої міркування з приводу проблеми, що вирішується, та утримуватися від критики проголошених ідей. Увага групи має бути сфокусована на усвідомленні проблеми, а не на критиці чи аналізі варіантів її рішення. Під час наради кожен учасник має висловлювати будь-які ідеї стосовно проблеми, навіть ті, що здаються нереальними. Усі ідеї письмово фіксуються. Змістом другого (заключного) етапу мозкового штурму є перехід від збирання ідей до їхнього обговорення та вибору найкращої. На цьому етапі кожна ідея розглядається з точки зору її об’єктивності, відповідності визначеним раніше вимогам та придатності до здійснення. Ідеї, що є недоцільними, у ході обговорення відсіюються. Певні позитивні ідеї рафінуються, а потім, у разі необхідності, зберігаються як можливі альтернативні варіанти рішення проблеми. Основний ефект мозкового штурму досягається внаслідок розмежування в часі висунення ідей та їхнього обговорення: кількість висунутих у такий спосіб ідей за одиницю часу є вдвічі більшою, ніж за традиційних способів. Однак не будь-яке завдання можна розв’язати цим методом. Він ефективний здебільшого для розв’язування не дуже складних проблем загального (особливо організаційного) характеру, коли учасники засідання мають достатню інформацію про них. Зоною оптимального використання мозкового штурму є:

• Розв’язання завдань на етапі, коли ми ще не маємо глибоких знань про об’єкт дослідження й необхідно визначити напрямки вирішення проблеми. На цьому етапі ми поки що не можемо застосувати логіку. Припустімо, що проблема виникла нещодавно.
• Виконання завдань на проектування нової продукції, ідей реклами тощо.
• Вирішення «зворотніх» завдань («зворотній» мозковий штурм): як погіршити товар, процес, послугу. Вирішуються ці завдання для того, щоб після зворотнього мозкового штурму знайти «зайві ланки» і виключити з процесів непотрібні або шкідливі процедури.

Основний недолік методу — мала продуктивність при зна­чних витратах часу. Різновидом групового творчого пошуку рішень є конференція ідей. Від мозкового штурму вона відрізняється темпом проведення нарад та дозволеною доброзичливою критикою у формі коротких реплік та коментарів. Критика в такій формі може навіть підвищити цінність запропонованих ідей. Заохочується фантазування та комбінування ідей. Усі запропоновані ідеї фіксують у протоколі без зазначення авторства. При цьому не рекомендовано залучати до конференції осіб, які скептично ставляться до будь-якої нової ідеї, агресивно налаштовані та націлені на критику колег, а не конструктивне співробітництво. До конференції ідей залучаються керівники та рядові співробітники, причому як ті, що постійно стикаються з даною проблемою, так і неспеціалісти в цій галузі (новачки), які зазвичай висувають нові, свіжі ідеї, оскільки на них не тиснуть традиції. Досить поширеним є метод колективного блокноту – поєднання індивідуального незалежного висування ідей із їх колективною оцінкою. Згідно з цим методом, пошук альтернатив відбувається за такою схемою. Спочатку формулюється проблема, яку потрібно вирішити. Зокрема можна працювати над вирішенням проблеми планування заходів за певною тематикою упродовж року, проведення декади світової літератури в навчальному закладі, підготовки міського семінару, майстер-класу тощо. Кожен учасник отримує «блокнот», в якому викладена сутність вирішуваної ідеї. Члени групи, згідно з усіма теоріями пошуку, «виношують» ідею впродовж певного періоду часу (приблизно два тижні). Мозок дослідників весь час працює, навіть тоді, коли індивід цього не усвідомлює. У певний момент приходить натхнення і народжується ідея, яку записують у блокнот. За відведений час у блокноті з’являється певна кількість варіантів рішень. Потім блокноти збирає керівник групи для узагальнення та систематизації інформації. Реалізація методу завершується творчою дискусією всієї групи та обговоренням систематизованого матеріалу. Метод колективного блокноту зручно використовувати під час планування та організації діяльності роботи творчої групи вчителів. На початку керівник групи створює певний шаблон – аркуш блокноту, на якому висвітлює проблему та формулює завдання. За допомогою електронної пошти усі учасники групи отримують інформацію і працюють над нею упродовж вказаного терміну. На засіданні творчої групи відбувається творча дискусія та обговорення. У цей час можливе застосування й інших методів: мозкового штурму, «дерева цілей» тощо. Такі засоби дозволяють економно, ефективно й плідно використовувати час та досягати поставленої мети. Синектика (буквально «поєднання різнорідних елементів») – комплексний метод стимулювання творчої діяльності, що використовує прийоми та принципи як мозкового штурму, так і методу аналогій та асоціацій. Від мозкового штурму синектика відрізняється сталою кількістю і професіоналізмом учасників, тривалістю (створення синектичної групи потребує тривалого часу), періодичністю (синектичні сесії у сталій кількості учасників збираються з певною періодичністю упродовж років), заохоченням критики на стадії висування ідей та відсівання тих ідей, які не відповідають поставленому завданню. Метод «синектика» був запропонований американським вченим В. Дж. Гордоном, який отримав різнобічну підготовку в Гарвардському, Каліфорнійському, Пенсильванському та Бостонському університетах. Роботи в цьому напрямі він почав в 1944 р., аналізуючи діяльність однієї винахідницької групи, що вирізнялася високою продуктивністю, а потім (у 1952-1959 рр..) запропонував свою методику. У першу групу синектиків, яка була організована в США Дж. Гордоном в 1952 р., входили люди різної кваліфікації та освіти: архітектор, інженер, біолог, дизайнер. Несподівано для всіх ця група зробила багато винаходів. Навчання синектики, відповідно до тверджень фахівців, можливо тільки на практиці, шляхом участі у роботі вже підготовлених груп синектиків, прослуховування плівок засідань синектичних груп. У 1960 р. В. Дж. Гордон організував фірму «Сінектікс інкорпорейтед», яка бере на навчання групи фахівців з різних фірм і посилає в них своїх співробітників для участі у вирішенні технічних, організаційних та інших проблем. З 1965 р. президентом фірми став Дж. М. Прінс, який вніс низку удосконалень у методику. Синектика передбачає формування постійної робочої групи з 4-6 осіб, яким притаманні певні якості й уміння. Критеріями відбору спеціалістів у групу синекторів є гнучкість мислення, діапазон знань і практичного досвіду, врахування емоційного типу, а також бажано, щоб кожен учасник мав декілька різних професій. Вибору передує тривале спостереження за поведінкою в розмовах, за невербальним спілкуванням й за здатністю включитися в роботу конкретних синектичних груп. Таким чином, група синекторів сама обирає собі нового члена, навчаючи його найпростішим способом «роби як ми». Теоретичною основою синектики стали твердження, що творчий процес може бути пізнаний і раціонально організований, творчі процеси окремої особи і колективу аналогічні, ірраціональний момент у творчості важливіше раціонального; в латентному (прихованому) стані знаходиться дуже багато творчих здібностей, які можна виявляти і стимулювати. На відміну від А. Осборна, автора мозкового штурму, В. Дж. Гордон зробив наголос на необхідності попереднього навчання і використання спеціальних прийомів, а також на певну організацію процесу рішення. В основу методу покладено пошук потрібного рішення за рахунок подолання психологічної інерції, яка полягає в намаганні розв’язати проблему традиційним шляхом. Синектика уможливлює вихід за межі будь-якого конкретного способу мислення (дії) та значно розширює діапазон пошуку нових ідей унаслідок зображення звичного у незвичному вигляді та навпаки. В широкому сенсі синектика включає в себе два базових процеси: перетворення незнайомого в знайоме та перетворення знайомого в незнайоме. Перетворення незнайомого в знайоме. Перше, що робить людина, якій належить вирішити проблему – намагається її зрозуміти. Цей етап роботи дуже важливий, він дозволяє звести нову ситуацію до вже випробуваних, відомих. Для початку роботи над проблемою повинні бути висловлені конкретні припущення, хоча в подальшому, у процесі роботи, розуміння проблеми буде змінюватися. Процес перетворення незнайомого у знайоме веде за собою величезну різноманітність рішень, але вимога новизни – це, як правило, вимога нової точки зору, погляду на проблему. Більшість проблем не є новими. Сенс у тому, щоб зробити їх новими, створивши тим самим потенціал для виходу на нові рішення. Перетворення знайомого в незнайоме. Перетворити знайоме в незнайоме – означає спотворити, перевернути, змінити повсякденний погляд і реакцію на речі, події. У «відомому» світі предмети завжди мають своє певне місце. У той же час різні люди можуть бачити один і той самий об’єкт під різними кутами зору, несподіваними для інших. Наполягати на розгляді відомого як невідомого – основа творчості. Синектика виділяє такі основні механізми перетворення відомого в невідоме:

1. Особиста аналогія.
2. Пряма аналогія.
3. Символічна аналогія.
4. (Фантастична аналогія).

При прямій аналогії розглянутий об’єкт порівнюється з більш-менш схожим аналогічним об’єктом у природі або техніці. Символічна аналогія вимагає в парадоксальній формі сфор­мулювати фразу, яка буквально двома словами відображає суть явища. Вона повинна виражати зв’язок між словами, які зазвичай ніяк одне з одним не пов’язані, і містити в собі щось незвичне, дивовижне. Символічну аналогію інколи зводять до прийому знаходження назви книги, який характеризує певне ключове поняття так, щоб воно обов’язково містило парадокс. На сесіях синекторів пошук оригінальної «назви книги» розуміють як лаконічне, дуже поетичне формулювання смислу ключового слова, обраного під час етапів синектичного процесу – розгляду проблеми «як її розуміють» чи під час розгляду аналогічних прикладів (про це далі). Спочатку обирається ключове слово, яке пропонує керівник сесії, потім пропонується висловити сутність цього слова у вигляді оригінальної короткої фрази, що містить парадокс. При фантастичній аналогії необхідно уявити фантастичні засоби або персонажів, які виконують те, що потрібно за умовами завдання. Фантастична аналогія сприяє генерації свіжих й оригінальних ідей, активізує творче мислення, але не має точного визначення. Тому пізніше її перестали виокремлювати, а застосування прямої аналогії перетворилося на пошук прикладів, заснованих на будь-якому виді аналогії. Особиста аналогія (емпатія) дозволяє уявити себе тим предметом або частиною предмета, про який ідеться в завданні. Що дає таке перевтілення? Воно значно зменшує інерцію мислення й дозволяє розглянути завдання з нової точки зору. Для розвитку особистої аналогії доцільно послідовно використовувати три прийоми:

1. опис фактів уявного положення об’єкту від першої особи;
2. опис емоцій і почуттів, приписуваних об’єкту, від першої особи;
3. емпатію, ототожнення себе з об’єктом, вживання в його мету, функції, труднощі.

Ці чотири аналогії охоплюють усі аспекти життєвого досвіду людини: пряма аналогія – реальний досвід, особистісна аналогія – тілесні відчуття, символічна аналогія – другу сигнальну систему, фантастична аналогія – мрії і сподівання. Використання аналогій, тобто виявлення схожих рис у несхожих речах, широко використовується й інтерпретується на практиці. Так, дизайнер Ніколас Роукс пропонує власну типологію аналогій, поділяючи їх на логічні й психологічні. До логічних аналогій автор відносить:

• структурні аналогії. Зображення, що безпосередньо співвідносяться з формою або структурою заданого предмета.
• Функціональні аналогії. Наприклад, дух реактивного літака і кальмара засновано на одному й тому ж принципі.
• Феноменологічні аналогії. Зображення, засновані на якостях явища, яке розглядається.

Психологічні аналогії являють суб’єктивні зв’язки, засновані на внутрішніх, а не на зовнішніх ознаках. До них автор відносить:

• Сенсорні аналогії. Наприклад, картина, яка зображає пісню.
• Емпатичні аналогії. Аналогії, засновані на особистих почуттях, наприклад, літаючі фігури на картинах М.Шагала.
• Символічні і метафоричні аналогії. Символи і метафори.
• Фантастичні аналогії. Сюрреалістичні образи, які можуть також мати символічне значення.

Ми детально зупинилися на розгляді аналогій Н.Роукса, адже вважаємо, що використання аналогій може застосовуватись і під час розвитку образного мислення на уроках світової літератури. Так, вчителі, розпочинаючи з 5-го класу, пропонують дітям описати героя твору за допомогою певної речі. Пам’ятаємо також, що реалісти ХІХ ст. зробили його стильовою рисою напряму. Й учні, знайомлячись з реалістичною літературою у старшій школі, характеризують героїв (зокрема Гобсека з однойменного твору О.Бальзака) за допомогою деталей інтер’єру. На аналогії побудовано багато засобів художньої виразності, які опановують школярі на уроках словесності. Можливе використання аналогій на уроках розвитку зв’язного мовлення. Наприклад, завдання: «Знайдіть аналогії в картинах художників. Занотуйте свої міркування» та ін.

Елементи методу синектики використовуються під час укладання завдань ІІ (міського) етапу Київської олімпіади зі світової літератури та під час організації роботи творчих груп, педагогічної майстерні вчителів світової літератури Києва.

Яка виглядає структура синектичного процесу? Прихильники цього методу вважають, що розумова діяльність людини є більш продуктивною в новому, незнайомому середовищі. Бажано, щоб члени синектичної групи (крім її керівника) перед початком роботи не знали суті проблеми, що розглядається. Це дає їм змогу абстрагуватися від звичних стереотипів мислення. На синектичні засідання запрошуються експерти (спеціалісти в галузі даних проблем), які роз’яснюють ситуацію. Експерт повинен бути підготовлений до обговорення й знайомий з основами синектики. Він допомагає керівникові, може ставити запитання, надавати роз’яснення в галузі досліджуваної проблеми. Головне завдання експерта – знайти корисні і конструктивні ідеї за допомогою аналізу висловлювань учасників. Отже перший етап – це постановка завдання. На цьому етапі учасники обговорення прагнуть негайно, без дотримання синектичних процедур, знайти вирішення проблеми. За допомогою аналізу експерт повинен розкрити їхні слабкі сторони і роз’яснити сутність проблеми. Синектори називають цей етап формулювання «проблеми як вона поставлена». Другий етап розпочинають з аналізу проблеми. Цей етап синектори проводять також з експертом. Вони вишукують можливості перетворити незнайому й незвичну проблему в деякі звичні. Кожен учасник, включаючи експерта, повинен знайти й оригінально сформулювати одну мету рішення. Після пояснення суті проблеми і її завдань членам синектичної групи надається можливість сформулювати її так, як вони її розуміють чи як вони її уявляють. Так виявляються звичні напрями (концепції), за якими можливо здійснити пошук рішення завдання. Найчастіше відбувається подрібнення проблеми на частини, підпроблеми. Одне із вдалих формулювань обирає експерт чи керівник. Цей етап називають переклад проблеми, «як вона поставлена» у проблему, «як вона розуміється». На третьому етапі учасники генерують ідеї вирішень проблеми у тому формулюванні, яке обрав експерт чи керівник. Відбувається екскурс до різних галузей психології, історії, релігії та ін. з метою знайти новий погляд на проблему, що розглядається. На цьому етапі виявляються питання, що викликають аналогії, й відбувається використання аналогій. На четвертому етапі відбувається перенос знайдених в процесі генерації нових ідей до проблеми «як вона поставлена» чи проблеми «як вона розуміється» і виявляються їхні можливості. Ведучий повертає учасників до проблеми і робить спроби пов’язати матеріал, який зовні не стосується справи з проблемою у тому вигляді, в якому вона була представлена. Важливим елементом цієї стадії є критична оцінка експертів. На заключному етапі відбувається розвиток і максимальна конкретизація ідеї, яка визнана найбільш вдалою, та пошук можливостей переносу знайдених аналогій і образів у пропозиції щодо вирішення поставленого завдання. Синектичне засідання, яке триває, як правило, декілька годин, складає незначну частину загального часу вирішення поставленої задачі. Решту часу синектори вивчають і обмірковують одержані результати, консультуються зі спеціалістами, експериментують, займаються пошуками кращих способів реалізації рішення. Рішення, які пропонують синектори, часто представляються оригінальними, іноді пересічними, звичайними, але слід мати на увазі, що основа і найбільший обсяг роботи синекторів полягає не у вирішенні проблеми, а у її постановці, у можливості побачити несподіваний ракурс, поворот, акцент. Можна визначити синектику як засіб для постановки завдань. Власне, знаходження рішення є наслідком широко відомого твердження про те, що правильна постановка задачі – це половина рішення. М.О.Шевчук у роботі «Синектика як метод активізації творчого мислення студентів» визначає наступні етапи синектичного процесу.