Олена Ісаєва,
завідувач кафедри методики викладання російської мови і світової літератури
НПУ ім. М.П.Драгоманова,
доктор педагогічних наук, професор
«Що хотів сказати письменник?»
чи
«Що я, читач, зумів винести із сказанного?» М. Аромштам
Читацькоцентрична чи текстоцентрична парадигма
Читати – це ще нічого не означає. Що читати і як
розуміти прочитане – ось у чому головна справа.
Костянтин Ушинський
Роль книги та читання в житті сучасної особистості, природа читацького інтересу, аспекти, що впливають на його розвиток та згасання, культура читача – ці та дотичні їм питання постійно знаходяться у полі зору представників різних сфер життєдіяльності суспільства (педагогів, психологів, культурологів, соціологів, філологів, представників бібліотечної справи). Це не дивно, оскільки реалії сьогодення засвідчують відсутність інтересу до читання, загальне падіння рівня читацької культури, пріоритет аудіовізуальних засобів отримання інформації.
За концепцією видатного вітчизняного вченого, засновника харківської психо-лінгвістичної школи Олександра Потебні, читання є відкриттям твору. У праці «Естетика і поетика слова» [1] учений доводить, що художній твір постає, конкретизується в уяві читача і, відповідно, має стільки змістів, скільки читачів цього твору. Звідси справжній мистецький твір викликає величезну кількість змістів. О.Потебня обґрунтовує, що до появи самого читача твір нібито очікує свого завершення через сприймання. Важливим внеском для розвитку проблеми читання стала думка О.Потебні, про те, що «… читач може краще за самого поета осягнути ідею його твору, що сутність, сила такого твору не в тому, що розповів під ним автор, а в тому, як він діє на читача».
Необхідно вказати, що проблеми взаємодії автора та читача художнього твору найбільш ретельно були розроблені в соціокультурній теорії про діалогічну природу художньої словесної творчості відомого російського літературознавця М. Бахтіна[2]. Так, ретельно аналізуючи діалогізм читання, М. Бахтін услід О.Потебні доводить, що діалогічність розуміння виникає із поліфонії поглядів. Дослідник підкреслює, що лише особистісне включення читача в текст доповнює його, робить твором в істинному значенні цього слова. З нашого погляду, для процесу навчання принципово актуальними є такі положення концепції М. Бахтіна:
- суттєвий діалог під час читання може бути реалізований тільки за умов взаємодії між автором твору та його реципієнтом, тобто при наявності деяких об’єктивних суджень щодо тексту;
- встати у діалогічну позицію – це означає не тільки висловити конкретну смислову ідею щодо прочитаного, але й певним чином виявити особистісне ставлення до неї.
Аналізуючи процес художнього сприймання, О. Потебня стверджував, що заглиблення читача в мистецький твір неминуче включає і самопізнання. Коментуючи це положення, доречно зіставити його з основними ідеями герменевтики, що досліджує складний процес художньої комунікації між автором (текстом) та читачем, під час якого має здійснитися розуміння смислу художнього твору. Так, за герменевтичною теорією сприйняття смислу художнього твору, його інтерпретації, яка найбільш представлена завдяки працям Г. Гадамера[3], розуміння твору виникає під час злиття виднокола письменника та читача, що і створює врешті-решт різноманітні інтерпретації цього твору. Ханс Георг Гадамер підкреслює: «Для реципієнта зрозуміти мистецький твір означає неминуче зустрітися з самим собою. (…) Мистецький досвід – це досвід у справжньому розумінні цього слова і мусить щоразу розв’язувати завдання, яке ставить досвід взагалі: інтегрувати мистецтво в систему власного орієнтування у світі і в систему розуміння самого себе». «Інтимність, – продовжує Гадамер, – якою нас вражає твір мистецтва, – це водночас якесь загадкове потрясіння й руйнація для нас звичного. Твір не тільки говорить кожному з нас уже відоме: «Це ти», проголошуючи це серед радісного й кошмарного жаху водночас. Він ще й каже нам: «Ти повинен змінити своє життя». Отже, герменевтика збагачує нас важливою для методики розвитку читацької діяльності школярів думкою, що при кожному прочитанні художнього твору новим читачем літературний текст виявляється новим, постає в новому вигляді.
Сучасна російська письменниця і педагог, автор популярної сьогодні повісті «Коли відпочивають янголи», Марина Аромштам продовжує цю думку і переконана, що «…читання виникає тільки там, де існує розуміння». Метою читання має бути особистісне сприйняття літературного тексту, що виявляється в здатності висловитися про прочитане, «… але не в форматі «письменник – геній/ворог народу/ наше все – відобразив прагнення народу/вузько-суб’єктивний погляд», а в стилістиці «мені це підходить/не підходить», «мене це хвилює/не хвилює», «мені від цього боляче/мені байдуже». Здається спрощення. Але воно потребує чесності і навіть самовідданості.
А наступний крок – уміння пояснити, чому тобі від цього боляче чи чому тебе це так сильно хвилює. Не те, що хотів сказати письменник (письменник не завжди сам це розуміє, а іноді його бажання сказати щось протирічить тому, що він дійсно сказав), а що я, конкретний читач, зумів винести із висловленого» [4].
Сьогодні доречно звернути увагу на аспекти взаємодії читача з текстом, запропоновані російським дослідником І. Єсауловим[5]:
- об’єктно-об’єктний (коли найвищим авторитетом для читача є сфера “чужого” (авторського), тобто власна особистісна позиція читача підпорядковується волі автора);
- суб’єктно-об’єктний (найвищим авторитетом для читача є його власна позиція, авторська думка при цьому часто ігнорується);
- суб’єктно-суб’єктний (тут можливий «діалог згоди» (за М.Бахтіним), коли відбувається справжня духовна зустріч автора й читача.
Отже, саме суб’єктно-суб’єктний аспект взаємодії читача з текстом і є його домінантою, навколо чого й мають бути створені читацькі інтерпретації.
Як бачимо, на сьогодні існують і активно розвиваються різні концепції щодо проблеми читання. На наш погляд, доцільно виокремити такі положення сучасної науки:
- читання – це творча діяльність, а читач – активний учасник літературного процесу;
- процес художньої взаємодії автора та читача носить діалогічний характер, отже, читач – це і суб’єкт діалогічних стосунків, і об’єкт впливу з боку автора та його твору;
- художнє сприйняття має продуктивний характер, читацька рецепція здатна збагачувати літературний твір, адже художній текст має «стільки змістів, скільки читачів цього твору».
Головна мета вивчення шкільного курсу літератури (і рідної, і зарубіжної) полягає насамперед у вихованні читацької культури особистості, здатної до самостійного повноцінного спілкування з твором мистецтва, у формуванні духовно-ціннісних орієнтацій та естетичних потреб учнів. На відміну від предметів, наприклад, фізико-математичного напряму, де все конкретно і точно, першочергове завдання вивчення літературних курсів полягає не в накопиченні певних літературних відомостей, а у пізнанні себе і світу через читання, отриманні естетичної насолоди від зустрічі з мистецтвом, вмінні самостійно інтерпретувати, а значить перекладати літературні явища на мову власних вражень та понять.
Сьогодні необхідно індивідуалізувати процес навчання, ураховувати первісні читацькі враження, «читацьке право» учнів на своє ставлення до прочитаного.
Таким чином, саме читацькоцентрична парадигма, а не текстоцентрична, має стати пріоритетною під час вивчення літературних курсів у школі.
[1]Потебня О.О. Естетика і поетика слова. – К.: Мистецтво, 1985. – 302 с.
[2] Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества /Сост. С.Г.Бочаров; прим. С.С.Аверинцева, С.Г.Бочарова. – М.: Искусство, 1979. – 424 с.
[3] Гадамер Х.-Г. Истина и метод : Основы философской герменевтики: Пер. с нем. – М. : Прогресс, 1988. – 700 с.
Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика.- К.: Юніверс. – 2001. – 280 с.
[4] Аромштам М. Чтение как понимание [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.papmambook.ru/articles/638/
[5] Есаулов И.А. Читатель и целостность литературного произведения // Читатель и современный литературный процесс. – Грозный: Изд-во ЧИГУ, 1989. – С.16-17.
Захищено авторським правом.
Використання статті або її елементів можливе лише за умови обов’язкового зазначення імені автора та джерела запозичення.
