Чи існують методики, які навчають сприймати прочитане? ОЛЕНА ІСАЄВА

isaeva

 

Олена Ісаєва,

завідувач кафедри методики викладання російської мови і світової літератури

НПУ ім. М.П.Драгоманова,

доктор педагогічних наук, професор

 

 


 

«Дієслово «читати» не терпить наказового способу»

Д. Пеннак

Чи існують методики, які навчають сприймати прочитане?

Сьогоднішній читач – це людина, що живе в сучасному медіасвіті, свідомо чи несвідомо користується різними медіа, зокрема Інтернетом, комп’ютером, телебаченням та відео, і знаходиться під їхнім впливом. Сьогодні існують серйозні проблеми, що виникають під впливом засобів масової комунікації, які, безумовно, потрібно обговорювати і вирішувати. Одна з них – це відсутність у більшості сучасних школярів інтересу до читання художньої літератури. Можлива причина такого явища – це систематичне порушення прав читача, які сформулював відомий сучасний французький письменник Даніель Пеннак в своєму есе «Як роман». Ці права стали «Декларацією прав читачів».

На жаль, не важко помітити, що вони в наслідок низки причин об’єктивного та суб’єктивного характеру весь час порушуються у процесі шкільного вивчення літератури. Так, регламентуючи читання школяра навчальною програмою, вимагаючи від нього прочитати необхідні твори, ми почасти не залишаємо йому права на СВОЮ книжку, СВІЙ твір. Цікаве спостереження зафіксувала вчитель початкових класів з Росії Вероніка Денисова: один з її учнів під час розмови про те, що відбувається з людиною, коли вона читає книжку, пояснив це так: «Якщо це моя книжка (близька мені, яку хочеться читати), я бачу картини, а якщо не моя – тільки літери» (за матеріалами інтернет-видання для тих, хто читає дітям Папмамбук» http://www.papmambook.ru/articles/563/).

Слід визнати, що навіть у кожного професійного філолога існують СВОЇ тексти і ті, які не хочеться читати. І якщо тезу Д. Пеннака про те, «що читання виключає наказовий спосіб» прийняти за аксіому, то, можливо, сьогодні прийшов час дозволити школяру не читати той чи інший твір чи хоча б залишити йому право не зрозуміти його чи не прийняти? Можливо, у такій ситуації доцільно буде запропонувати вибір школяру, дати інший твір для читання? І якщо ми хочемо «зберегти» читання як процес отримання естетичної насолоди від спілкування з мистецьким твором, то ці питання потребують сьогодні активного обговорення та вирішення.

В інтерв’ю видавництву «Рожевий жирафа» Даніель Пеннак наголошує, що «читання – це подарунок… Під час шкільного ж прочитання присутній елемент обов’язковості, оскільки це частина навчання. … Тут є педагогічне прагнення, а в читанні не має бути педагогіки, це дві різні речі. Важливо ділитися; цей привілей має залишатися за читанням. Потрібно бути стратегом».

Сьогодні процес читання має не тільки індивідуальний характер, допомагає зрозуміти себе та оточуючий світ, а ще все більше  стає прагматичним та сприяє соціалізації особистості у суспільстві.

Тому, вирішуючи проблему читання, потрібно вже з інших, неідеологізованих позицій, ще раз конструктивно переосмислити надбання минулого, залишені нам у спадок видатними ученими і педагогами.

Так, цікаві та корисні ідеї щодо розвитку читацької культури особистості, які залишаються актуальними і сьогодні) запропонував у свій час видатний український учений, політичний, громадський та церковний діяч, педагог Іван Іванович Огієнко. Аналіз його методичної спадщини переконує, що, організовуючи процес читання, дуже важливо враховувати особистісні естетичні уподобання, читацькі смаки учнів, їхнє індивідуальне сприйняття або несприйняття твору. Тому запитання, спрямовані на рефлексію під час читання, формування особистісних духовно-ціннісних орієнтацій та естетичних потреб учнів, проблемні завдання, матеріали для дискусії та творчого самовиявлення школярів мають стати  пріоритетними у процесі вивчення літератури у школі.

Іван Огієнко, який на той час викладав у київській гімназії, запропонував своє бачення, як можна залучити дитину до читання, як зробити так, щоб поглибити сприйняття художнього твору у читача, водночас значної ваги справедливо надавав первинним читацьким враженням учнів. Праці педагога мали значний вплив на розвиток подальшої методичної думки. Серед них особливу увагу слід звернути на видання, у яких розглядається проблема формування читацької культури особистості.  Це такі праці, як «Тетрадь для литературного разбора и записывания прочитанных книг. Пособие для домашнего и классного чтения» (1914), «Тетрадь для списывания и разбора стихотворений и басен» (1915), «Тетрадь для записывания прочитанных книг» (1916).

Викладач гімназії І.Огієнко запропонував цілісну систему роботи над художнім твором, яка залишається актуальною й сьогодні. Так на кожний прочитаний твір з метою, щоб учень мав змогу ще раз продумати та переосмислити прочитане, закріпити це у своїй пам’яті, пов’язати це з вже відомим навчальним матеріалом, він пропонував дати відповідь на 27 запитань стосовно історії створення, видання літературного тексту, біографічних відомостей про його автора, у чому полягає головна ідея твору, його сюжет, які основні та другорядні персонажі діють у тексті тощо.

Особливу увагу І. Огієнко слушно приділяв особистим враженням читача. Учню пропонувалося відповісти, хто із дійових осіб і які фрагменти твору сподобалися йому більше, та пояснити чому; згадати, хто з письменників (та в яких творах) уже звертався до цієї теми, зафіксувати ті вислови, що варто запам’ятати, виписати слова, значення яких не зрозуміле тощо. Отже, за допомогою такого комплексу різнопланових запитань та завдань І. Огієнко націлював учнів на уважне та вдумливе читання, аналітичну роботу з текстом твору. Таким чином, педагог визначив головну мету шкільного вивчення літератури, яка полягає у вихованні читацької культури особистості, здатної до самостійного повноцінного спілкування з літературними творами, у формуванні духовно-ціннісних орієнтацій та естетичних потреб учнів.

Цілком справедливо, що І. Огієнко у своїх методичних розробках надає вагому роль домашньому (самостійному та позакласному) читанню школярів. Ця проблема залишається актуальною і сьогодні. З метою відродження традиції домашнього (родинного) читання, доцільно використовувати такі прийоми та види робіт, як індивідуальні бесіди з учнями та їхніми батьками, розширені батьківські збори з школярами, різноманітні сумісні літературні подорожі, екскурсії, круглі столи, ігри-вікторини тощо. Уроки ж позакласного читання, що регламентовані навчальною програмою, мають стати сполучною ланкою між вивченням програмових творів у класі та самостійним читанням учнів за власним вибором.

Сьогодні настала потреба докорінно змінити й існуючу систему оцінювання. Серед критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів слід звернути увагу на емоційне особистісне сприйняття прочитаного у широкому культурологічному контексті на основі його розуміння і естетичного переживання, уміння аналізу та інтерпретації літературного тексту, корегування власної оцінки твору, навички зіставлення та узагальнення, здатність вести дискусію, робити аргументовані висновки, потребу в творчій діяльності на основі вивченого. Тому перевагу сьогодні слід надавати різноманітним усним та письмовим творчим завданням на виявлення власної індивідуальної оцінки прочитаного.

Отже, в основу сучасного вивчення літератури в школі має бути покладена не історія літератури певного періоду, а художній світ цієї літератури, що сприймається та декодується (а значить перекладається на мову власних понять і тверджень) учнем-читачем ХХI століття.

Захищено авторським правом.

Використання статті або її елементів можливе лише за умови обов’язкового зазначення імені автора та джерела запозичення